величання
велича́ння
• величання
- нар. обрядова пісня, що звеличує і прославляє людину, до якої вона звернена. Класичною величальною поезією укр. народу є колядки, щедрівки, деякі обжинкові пісні. Величальні мотиви притаманні й деяким укр. весільним пісням. У рос. нар. поезії величальні весільні пісні існують у класич. вигляді як піджанр весільного фольклору. В. характерне для традиційних нар. обрядів російського ("виноградьє"), білоруського (волочобні пісні) та ін. народів. Є також необрядові В. — у л-рі це панегірик, ода, в музиці — прославна кантата.
■ Літ.: Дей О. Величальні пісні українського народу. В кн.: Колядки та щедрівки. К., 1965.
М. М. Шубравська.
Джерело:
Українська літературна енциклопедія (A—Н)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- величання — велича́ння іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
- величання — І заст. величаніє Піснеспів, який виконують на утрені в Господні, Богородичні, полієлейні та храмові церковні свята, що його змістом є звеличення та прославлення священної особи, свято якої відзначають Словник церковно-обрядової термінології
- величання — -я, с. 1》 Дія за знач. величати. 2》 Дія за знач. величатися 2). 3》 Короткий хвалебний літургійний спів. Великий тлумачний словник сучасної мови
- величання — ВЕЛИЧА́ННЯ, я, с. 1. Дія за знач. велича́ти. – Так тут, Костянтине Петровичу, одне дiло .. Горобенка неприємно вразило це величання по батьковi (Б. Словник української мови у 20 томах
- величання — ВЕЛИЧА́ННЯ, я, с. 1. Дія за знач. велича́ти. Вони на свято тут зійшлись, Шевченка славу привітали; В простім суворім величанні, В любові щирій і пошані (Мас., Сорок.., 1957, 503); Серед такого величання йде сердешна Оксана, і куди йде, не зна (Кв.-Осн. Словник української мови в 11 томах