1. Словник української мови в 11 томах

вельможа

ВЕЛЬМО́ЖА, і, ч.

1. заст. Знатна й багата особа, що займала високу державну або придворну посаду (у феодальних і буржуазних державах).

Старий єкатерининський вельможа князь Куракін.. умів вислуховувати і монарші обурення та гнів, і зворушливі відвертості (Кочура, Зол. грамота, 1960, 65);

І од царів і од вельмож зоставсь якийсь огидний дрож (Тич., І, 1957, 178).

2. ірон. Про пихату, чванливу людину.

[Ромодан:] Що це за вельможа такий тут об’явився? (Корн., II, 1955, 303);

— Ви розмовляєте зі мною.. як бюрократ і вельможа! (Донч., VI, 1957, 524).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. вельможа — вельмо́жа іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. вельможа — (родом) аристократ, магнат; (царський) сановник, достойник, як ім. придворний, (на Сході) паша; ІР. велике цабе, велика цяця. Словник синонімів Караванського
  3. вельможа — -і, ч. 1》 заст. Знатна й багата особа, яка обіймала високу державну або придворну посаду (у феодальних та буржуазних державах). 2》 ірон. Про пихату, чванливу людину. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. вельможа — ВЕЛЬМО́ЖА, і, ч. 1. заст. Знатна й багата особа, яка обіймала високу державну або придворну посаду. Вельможа князь Куракін .. умів вислуховувати і монарші обурення та гнів, і зворушливі відвертості (П. Кочура); Ти б на Олексу глянув! Аристократ, вельможа. Словник української мови у 20 томах
  5. вельможа — див. начальник Словник синонімів Вусика
  6. вельможа — ВЕЛЬМО́ЖА (у феодальних і буржуазних країнах — знатна й багата особа, що займала високу державну або придворну посаду), МОЖНОВЛА́ДЕЦЬ, ВЕЛЬМО́ЖНИЙ, САНО́ВНИК заст. Латин, як цар, в своїм наряді Ішов в кругу своїх вельмож (І. Словник синонімів української мови
  7. вельможа — Вельмо́жа, -жі, -жі, -жею, -мо́же! -мо́жі, -мо́ж і -мо́жів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. вельможа — Вельможа, -жі м. Вельможа. Желех. Словник української мови Грінченка