1. Словник української мови в 11 томах

верещати

ВЕРЕЩА́ТИ, щу́, щи́ш, недок., розм.

1. Пронизливо, різко кричати, пищати, вищати.

Хлопець верещав не своїм голосом (Н.-Лев., ІІІ, 1956, 202);

Дівчатка аж верещали від захоплення, стрибали навколо сосни (Збан., Між.. людьми, 1955, 17);

Верещить на возі порося, пришнуроване до драбини мотузкою (Вишня, І, 1956, 42);

// Дуже голосно співати, щебетати.

Горобці верещали по вербах, збираючи сплячі хрущі (Март., Тв., 1954, 113);

У ботанічному саду верещали на всі заставки солов’ї (Ю. Янов., II, 1954, 88).

2. перен. Видавати різкі, пронизливі звуки, скрипіння (при терті металевих, дерев’яних та інших предметів).

На порожніх вулицях, занесених снігом, пронизливо верещали ковані колеса обозу (Панч, В дорозі, 1959, 69);

В кімнаті невідома дівчина витирала зім’ятим папером вікно, воно скрипіло й верещало (Ю. Янов., II, 1954, 68).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. верещати — вереща́ти дієслово недоконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
  2. верещати — [веиреишчатие] -шчу, -шчиш, -шчиемо, -шчиете; нак. -шчи, -шч'іт' Орфоепічний словник української мови
  3. верещати — -щу, -щиш, недок., розм. 1》 Пронизливо, різко кричати, пищати, вищати. || Дуже голосно співати, щебетати. 2》 перен. Видавати різкі, пронизливі звуки, скрипіння (від тертя металевих, дерев'яних та інших предметів). Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. верещати — ВЕРЕЩА́ТИ, щу́, щи́ш, недок., розм. 1. Пронизливо, різко кричати, пищати, вищати. Хлопець верещав не своїм голосом (І. Нечуй-Левицький); Верещить на возі порося, пришнуроване до драбини мотузкою (Остап Вишня); Дівчатка аж верещали від захоплення... Словник української мови у 20 томах
  5. верещати — див. кричати Словник синонімів Вусика
  6. верещати — КРИЧА́ТИ (видавати крик), ЯЧА́ТИ розм.; РЕПЕТУВА́ТИ розм., ЗІПА́ТИ розм., ДЕ́РТИСЯ (ДРА́ТИСЯ) розм., ПЕРЕРИВА́ТИСЯ розм., ВЕРЕДИ́ТИСЯ діал., ФУ́КАТИ діал. (сильно, голосно); ГОРЛА́ТИ розм., ГОРЛА́НИТИ розм., ГОРЛОПА́НИТИ розм., ГВАЛТУВА́ТИ розм. Словник синонімів української мови
  7. верещати — Вереща́ти, -рещу́, -щи́ш, -щи́ть, -ща́ть; вереща́чи Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. верещати — Вереща́ти, -щу́, -щи́ш гл. Рѣзко, пронзительно кричать, визжать, пищать. І кричить, верещить, против діда не мовчить. н. п. Жаба кричить, верещить, а кухарь на рожні до кухні її тащить. Ном. № 1222. Словник української мови Грінченка