верещати
ВЕРЕЩА́ТИ, щу́, щи́ш, недок., розм.
1. Пронизливо, різко кричати, пищати, вищати.
Хлопець верещав не своїм голосом (І. Нечуй-Левицький);
Верещить на возі порося, пришнуроване до драбини мотузкою (Остап Вишня);
Дівчатка аж верещали від захоплення, стрибали навколо сосни (Ю. Збанацький);
Капітан верещав на матросів, що вчепились у линви снастей: – Підтягай, підтягай вітрило! Рею, рею розгортай на три кроки ліворуч!!! (Ю. Логвин);
// Дуже голосно співати, щебетати (про птахів).
Птахи кружляли над плавнями цiлими хмарами i так верещали, що заглушали навiть шум плавнiв (М. Коцюбинський);
Горобці верещали по вербах, збираючи сплячі хрущі (Л. Мартович).
2. перен. Видавати різкі, пронизливі звуки, скрипіння (при терті металевих, дерев'яних та інших предметів).
В кімнаті невідома дівчина витирала зім'ятим папером вікно, воно скрипіло й верещало (Ю. Яновський);
В тумані хтось кудись біг, квапився, – сніг верещав, скреготів під ногами... (І. Багряний);
На порожніх вулицях, занесених снігом, пронизливо верещали ковані колеса обозу (П. Панч).
Значення в інших словниках
- верещати — вереща́ти дієслово недоконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
- верещати — [веиреишчатие] -шчу, -шчиш, -шчиемо, -шчиете; нак. -шчи, -шч'іт' Орфоепічний словник української мови
- верещати — -щу, -щиш, недок., розм. 1》 Пронизливо, різко кричати, пищати, вищати. || Дуже голосно співати, щебетати. 2》 перен. Видавати різкі, пронизливі звуки, скрипіння (від тертя металевих, дерев'яних та інших предметів). Великий тлумачний словник сучасної мови
- верещати — див. кричати Словник синонімів Вусика
- верещати — КРИЧА́ТИ (видавати крик), ЯЧА́ТИ розм.; РЕПЕТУВА́ТИ розм., ЗІПА́ТИ розм., ДЕ́РТИСЯ (ДРА́ТИСЯ) розм., ПЕРЕРИВА́ТИСЯ розм., ВЕРЕДИ́ТИСЯ діал., ФУ́КАТИ діал. (сильно, голосно); ГОРЛА́ТИ розм., ГОРЛА́НИТИ розм., ГОРЛОПА́НИТИ розм., ГВАЛТУВА́ТИ розм. Словник синонімів української мови
- верещати — Вереща́ти, -рещу́, -щи́ш, -щи́ть, -ща́ть; вереща́чи Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- верещати — ВЕРЕЩА́ТИ, щу́, щи́ш, недок., розм. 1. Пронизливо, різко кричати, пищати, вищати. Хлопець верещав не своїм голосом (Н.-Лев., ІІІ, 1956, 202); Дівчатка аж верещали від захоплення, стрибали навколо сосни (Збан., Між.. Словник української мови в 11 томах
- верещати — Вереща́ти, -щу́, -щи́ш гл. Рѣзко, пронзительно кричать, визжать, пищать. І кричить, верещить, против діда не мовчить. н. п. Жаба кричить, верещить, а кухарь на рожні до кухні її тащить. Ном. № 1222. Словник української мови Грінченка