верчик
ВЕ́РЧИК, а, ч.
1. розм. Скручений жмут чого-небудь або що-небудь загорнене, згорнене; згорток.
А Чіпка.. забереться в ожеред соломи та й давай з неї то верчики крутити, то хрести вив’язувати… (Мирний, II, 1954, 53);
Під очеретяними верчиками дорогоцінний скарб — сіль з далекого Криму (Рибак, Помилка.., 1956, 75);
З паперового верчика він витяг дві печених картоплини (Собко, Звич. життя, 1957, 54).
2. діал. Плетений бублик.
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- верчик — ве́рчик іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- верчик — -а, ч. 1》 розм. Скручений жмут чого-небудь або що-небудь загорнене, згорнене; згорток. 2》 діал. Плетений бублик. Великий тлумачний словник сучасної мови
- верчик — ВЕ́РЧИК, а, ч. 1. розм. Скручений жмут чого-небудь або що-небудь загорнене, згорнене; згорток. А Чіпка .. забереться в ожеред соломи та й давай з неї то верчики крутити, то хрести вив'язувати... Словник української мови у 20 томах
- верчик — див. жмут Словник синонімів Вусика
- верчик — Ве́рчик, ве́рчика; ве́рчики, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- верчик — Верчик, -ка м. 1) ум. отъ верч. Христя скрутила верчик соломи. Мир. Пов. І. 117. 2) Сплетенный бубликъ. Словник української мови Грінченка