веселий

ВЕСЕ́ЛИЙ, а, е.

1. Сповнений веселощів (у 1 знач.), радісного, безтурботного настрою.

Така чорнобрива та ясноока.. А що весела була, жартівлива (Вовчок, І, 1955, 279);

Ввійшов він до хати веселий, підспівуючи (Козл., Ю. Крук, 1950, 250);

// Який виражає веселощі (у 1 знач.), радісний настрій.

Веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво (Н.-Лев., II, 1956, 264);

Шофер слухав і весела посмішка розсувала його губи аж до вух (Донч., І, 1956, 164);

// Схильний до веселощів (у 1 знач.).

Ще ваше щастя, що маєте веселу вдачу, добрий гумор (Коцюб., III, 1956, 369);

// Грайливий (звичайно про тварин).

Далеко од берега грав в морі табун веселих дельфінів (Коцюб., І, 1955, 288).

2. Який викликає веселощі (у 1 знач.), радісний настрій своїм жартівливим змістом, бадьорою мелодією і т. ін.

Він почав веселого козачка, а сам смичок знов повернув на жалібну думу (Н.-Лев., II, 1956, 172);

Ми пішли гуртом досить великим Серед жартів та розмов веселих (Фр., XIII, 1954, 338);

Моряк обірвав веселу пісеньку, круто обернувся до Марії (Кучер, Чорноморці, 1956, 16);

// Який викликає радісний настрій у зв’язку з сприятливими обставинами.

Їдуть козак з козачкою додому. О, весела, весела доріженька (Вовчок, І, 1955, 322);

І на своїм веселім полі Удвох собі пшеницю жнуть, А діточки обід несуть (Шевч., II, 1953, 287).

3. Приємний на вигляд, світлий, яскравий.

Під дубом на снігу горить огонь — великий, веселий, тріскучий… (Вас., II, 1959, 303);

Нові веселі, білі пароплави мали незабаром поплисти по річці (Скл., Помилка, 1933, 20).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me