вивітрюватися

ВИВІ́ТРЮВАТИСЯ, юється, недок., ВИ́ВІТРИТИСЯ, иться, док.

1. Зникати від руху свіжого повітря.

Весна — небезпечна пора для вимерзання. Тривожні погляди розпливалися в зелених просторах. Поблискували хліба, вивітрювалася волога (Горд., Дівчина.., 1954, 17);

Не вивітрюючись, застоялись у високім бур’яні густі пахощі прив’яленого сонцем полину (Гончар, Таврія.., 1957, 526);

// перен. Стиратися в пам’яті, забуватися.

Незабаром те, що він пережив у Неаполі, почало вивітрюватися із його пам’яті (Руд., Остання шабля, 1959, 430);

Всі важкі думки Ніни вже вивітрилися, навіть згадки не лишилося про розмову в райвно (Коп., Земля.., 1957, 34);

// перен. Зникати, втрачаючи своє значення, гостроту.

Але тепер інші часи: романтизм вивітрюється, його виганяють навіть із найбільш властивих йому меж кохання (Вас., І, 1959, 373);

[Степан Демидович:] І чого се дочці так не сподобався писар! Ну, та це в неї вивітриться. Молода ще дуже (Сам., II, 1958, 135).

2. Повільно руйнуватися, змінюватися під дією вітру й інших атмосферних явищ.

В результаті тривалої дії вітру вивітрюються тверді гірські породи (Наука.., 8, 1956, 38);

Якось лагодив я на хазяйській хатині димаря: цеглу, що вивітрилась, заміняв новою (Мур., Бук. повість, 1959, 11).