вигулювати
ВИГУ́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́ГУЛЯТИ, яю, яєш, док., розм.
1. Гуляти протягом певного часу.
Мавра суворо вичитувала дочці: ходить як п’яна, впору не з’їсть, не поспить, як поведе бригаду, коли вигулюватиме ночі? (Горд., Дівчина.., 1954, 46);
Тепер вони [хлопчики] цілий день вибігають та вигуляють по улицях… (Мирний, IV, 1955, 90);
// Багато гуляти.
Мати возькається з хворим, а я собі вигулюю… (Мирний, III, 1954, 162).
2. тільки недок. Вільно, без обмежень ходити, бігати.
Йдуть [стрільці] туди, де є лисиці, Де вигулюють зайці (С. Ол., Вибр., 1959, 79).
3. перен. Бути незасіяною, пустувати (про землю).
— Там і для нас десь вигулює грунт, — захмелілими очима подивився [Мар’ян] поверх панської землі, начеб за нею мав побачити і свій наділ у Сибіру (Стельмах, І, 1962, 28);
В артілі було чимало землі, яка споконвіку вигулювала. Це яри, балки, так звані непридатні землі (Рад. Укр., 22.XI 1961, 2).
Значення в інших словниках
- вигулювати — вигу́лювати дієслово недоконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
- вигулювати — -юю, -юєш, недок., вигуляти, -яю, -яєш, док., розм. 1》 Гуляти протягом певного часу. || Багато гуляти. 2》 тільки недок. Вільно, без обмежень ходити, бігати. 3》 перен. Бути незасіяною, пустувати (про землю). Великий тлумачний словник сучасної мови
- вигулювати — ВИГУ́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́ГУЛЯТИ, яю, яєш, док. 1. розм. Гуляти протягом певного часу. Мати суворо вимовляла дочці: ходить як п'яна, впору не з'їсть, не поспить, як поведе бригаду, коли вигулюватиме ночі? (К. Словник української мови у 20 томах
- вигулювати — ГУЛЯ́ТИ (ходити заради відпочинку, задоволення), ШПАЦИРУВА́ТИ зах., СПАЦЕРУВА́ТИ діал., ГАРДУВА́ТИ діал., ГУ́ЛІ дит., розм.; ПРОГУ́ЛЮВАТИСЯ, ПРОХО́ДЖУВАТИСЯ, ПРОХО́ДИТИСЯ, ПОХОДЖА́ТИ, ПРОХОДЖА́ТИСЯ розм. (туди й назад); РОЗГУ́ЛЮВАТИ, ВИГУ́ЛЮВАТИ розм. Словник синонімів української мови