видючий
ВИДЮ́ЧИЙ, а, е. Який бачить, має зір; зрячий.
Видюче її [Солохи] око заіскрилося радістю, невидюче почало блимати (Мирний, І, 1954, 57);
// у знач. ім. видю́чий, чого, ч.
Йде видючий і сліпий, Та й каже видючий: "Ото, брате, синій гай! Ото ліс дрімучий!" (Рудан., Тв., 1956, 134);
// Який дуже добре бачить.
Але й там [на селі] видюче око адміністрації постерегло небезпечного злочинця (Коцюб., III, 1956, 34);
Очі [у птиці] видючі — за тридев’ять земель бачить (Ю. Янов., І, 1954, 7).
◊ Видю́ча смерть, рідко — те саме, що Ви́ди́ма смерть ( див. ви́ди́мий).
Видючой смерті він боявся, Енея у ногах валявся, Просив живцем в неволю взять (Котл., І, 1952, 260).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- видючий — видю́чий 1 прикметник який бачить видю́чий 2 іменник чоловічого роду, істота зряча людина Орфографічний словник української мови
- видючий — -а, -е. Який бачить, має зір; зрячий. || у знач. ім. видючий, -чого, ч. || Який дуже добре бачить. Великий тлумачний словник сучасної мови
- видючий — ВИДЮ́ЧИЙ, а, е, розм. Який бачить, має зір; зрячий. Видюче її око заіскрилося радістю, невидюче почало блимати (Панас Мирний); // Який дуже добре бачить. Очі [у птиці] видючі – за тридев'ять земель бачить (Ю. Яновський); // у знач. ім. видю́чий, чого... Словник української мови у 20 томах
- видючий — всевидю́ще (всеви́дяче, видю́че і т. ін.) о́ко. 1. чиє. Здатність все помічати, бачити, про все швидко дізнаватися, знати. Всевидюще око двадцятирічного командира слідкувало за всіма розрахунками (М. Фразеологічний словник української мови
- видючий — ЗІРКИ́Й (який має гострий зір), ГОСТРОЗО́РИЙ, ГОСТРОО́КИЙ, БИСТРОО́КИЙ, ЗІРКА́ТИЙ розм., ОКА́ТИЙ (ОКА́СТИЙ) розм., ВИДЮ́ЧИЙ (ВИДЮ́ЩИЙ) розм. І зіркий у мене був син, ой, який же зіркий, усе на світі бачив (П. Словник синонімів української мови