1. Словник синонімів української мови

видючий

ЗІРКИ́Й (який має гострий зір), ГОСТРОЗО́РИЙ, ГОСТРОО́КИЙ, БИСТРОО́КИЙ, ЗІРКА́ТИЙ розм., ОКА́ТИЙ (ОКА́СТИЙ) розм., ВИДЮ́ЧИЙ (ВИДЮ́ЩИЙ) розм. І зіркий у мене був син, ой, який же зіркий, усе на світі бачив (П. Загребельний); В Заячій балці кроків за сто попереду гострозорий Марко помітив биків (Григорій Тютюнник); Гагара дуже спостережлива птиця. І дуже гостроока, — бачить вона кроків на сто так, як не можна бачить у найудосконаленіший бінокль (Остап Вишня); Ледарі поховалися від нового завгоспа в усі діри, ..та зіркатий Проць люто витрясав їх звідти, витягав за руки — мирові на очі (В. Бабляк); — Ти, оката, все бачиш, — зауважив Чемериця (Г. Коцюба); Очі (у птаха) видючі — за тридев'ять земель бачить (Ю. Яновський).

ЗРЯ́ЧИЙ (який має зір, бачить), ВИДЮ́ЧИЙ (ВИДЮ́ЩИЙ). — Він увесь як синій лебідь, — продовжувала дівчинка. — Тільки зрячим не можна на нього дивитись, бо осліпнеш... (О. Донченко); (Кобзар:) Та родився я видючим... А осліп... (Панас Мирний); Я йшла за ними, як сліпий за видющим (О. Кобилянська).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. видючий — видю́чий 1 прикметник який бачить видю́чий 2 іменник чоловічого роду, істота зряча людина Орфографічний словник української мови
  2. видючий — -а, -е. Який бачить, має зір; зрячий. || у знач. ім. видючий, -чого, ч. || Який дуже добре бачить. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. видючий — ВИДЮ́ЧИЙ, а, е, розм. Який бачить, має зір; зрячий. Видюче її око заіскрилося радістю, невидюче почало блимати (Панас Мирний); // Який дуже добре бачить. Очі [у птиці] видючі – за тридев'ять земель бачить (Ю. Яновський); // у знач. ім. видю́чий, чого... Словник української мови у 20 томах
  4. видючий — всевидю́ще (всеви́дяче, видю́че і т. ін.) о́ко. 1. чиє. Здатність все помічати, бачити, про все швидко дізнаватися, знати. Всевидюще око двадцятирічного командира слідкувало за всіма розрахунками (М. Фразеологічний словник української мови
  5. видючий — ВИДЮ́ЧИЙ, а, е. Який бачить, має зір; зрячий. Видюче її [Солохи] око заіскрилося радістю, невидюче почало блимати (Мирний, І, 1954, 57); // у знач. ім. видю́чий, чого, ч. Йде видючий і сліпий, Та й каже видючий: "Ото, брате, синій гай! Ото ліс дрімучий!... Словник української мови в 11 томах