виказувати
ВИКА́ЗУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́КАЗАТИ, ажу, ажеш, док., перех.
1. Казати, висловлювати все, що є на думці (перев. неприємне); дорікати.
Дідова дочка прийде додому, а мачуха почне її бити і дідові виказувати: — Твоя дитина ледащо (Ів., Укр.. казки, 1950, 88);
— Слухай лиш, Катре, чого-бо ти вгнівалась? Я правду тобі виказала, та я ж тобі і в пригоді стану (Вовчок, І, 1955, 198).
2. перен. Виявляти, показувати ознаки чого-небудь (почуттів, настрою і т. ін.).
Уся його постать виказувала цілковиту розгубленість (Донч., III, 1956, 218);
Лице його нічого не виказало: ні похвали, ні огуди (Мирний, II, 1954, 163);
Вона одвернулася до стіни, щоб не виказати свого хвилювання (Кучер, Чорноморці, 1956, 320).
3. Видавати, викривати кого-небудь, роблячи донос.
Всі люди загомоніли, що осавула гріха не боїться: сам бреше ще й виказує панові, як люди крадуть панську пашню (Н.-Лев., II, 1956, 192);
Під червоним знаменом давши клятву, партизани вмирали, а не виказували товаришів, боролись і перемагали (Шер., Молоді месники, 1949, 14);
— Нас хтось виказав, Лука, в підпіллі є провокатор (Мик., II, 1957, 320);
// Робити відомим що-небудь таємне, приховане.
Сич вилетів на полювання. Стережись! Умри! Жодним рухом не виказуй своєї схованки! (Донч., II, 1956, 43);
Хтось втратив пильність і виказав явку, цим скористався ворог (Ю. Янов., І, 1954, 173).
Вика́зувати (ви́казати) себе́ — видавати себе чим-небудь, робити помітним.
Коли хто й ховався, то ховався спритно, не виказуючи себе жодним рухом (Трубл., І, 1955, 125).
Значення в інших словниках
- виказувати — вика́зувати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- виказувати — -ую, -уєш, недок., виказати, -ажу, -ажеш, док., перех. 1》 Казати, висловлювати все, що є на думці (перев. неприємне); дорікати. 2》 перен. Виявляти, показувати ознаки чого-небудь (почуттів, настрою і т. ін.). Великий тлумачний словник сучасної мови
- виказувати — ВИКА́ЗУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́КАЗАТИ, ажу, ажеш, док. 1. що, кому. Казати, висловлювати кому-небудь усе, що є на думці. Дідова дочка прийде додому, а мачуха почне її бити і дідові виказувати: – Твоя дитина ледащо (О. Словник української мови у 20 томах
- виказувати — вика́зувати шк. ставити незадовільні оцінки (ст): Так було в третій клясі, коли на конференції виказано мене “тільки” з чотирьох предметів, але тепер в І́V клясі мав піти до нас додому паштет з шістьома предметами, а це були: латина, грека, німецьке... Лексикон львівський: поважно і на жарт
- виказувати — див. говорити; дорікати Словник синонімів Вусика
- виказувати — ВИДАВА́ТИ (робити відомим що-небудь таємне, приховане; робити на когось донесення й т. ін.), ВИКА́ЗУВАТИ, ВИКРИВА́ТИ, РОЗКРИВА́ТИ, ЗРА́ДЖУВАТИ, ТОПИ́ТИ розм., РОЗГОЛО́ШУВАТИ (перев. про таємницю). — Док. Словник синонімів української мови
- виказувати — Вика́зувати, -ка́зую, -зуєш; ви́казати, -кажу, -кажеш, -жуть Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- виказувати — Виказувати, -зую, -єш сов. в. виказати, -жу, -жеш, гл. 1) Обнаруживать, обнаружить, открывать, открыть, высказывать, высказать. І ушки в мене сміються, так ними (дітьми) втішаюся, та їм сього не виказую. Г. Барв. 293. Виказує на тебе, що ти з ним крав. Словник української мови Грінченка