виникати

ВИ́НИКАТИ, аю, аєш, док., розм. Обходити скрізь, обійти все, всюди заглядаючи.

[Федора:] Скільки вже — мабуть, більше, як десять років, сватаєтесь. Виникали всі Лисовки й Борисовки та й досі не жонаті (Вас., III, 1960, 135).

ВИНИКА́ТИ, а́є, недок., ВИ́НИКНУТИ, не; мин. ч. ви́ник, ла, ло; док.

1. Зароджуючися, ставати дійсним, існуючим.

Із нічого, ми знаєм, ніщо виникати не може; Що ж народилось, не може так само в ніщо обернутись (Зеров, Вибр., 1966, 140);

Виникла нова форма політичної організації суспільства — народна демократія, одна з форм диктатури пролетаріату (Програма КПРС, 1961, 17);

І сорт гвоздик, ще невідомий, виник, Огріваний під склом оранжерей (Рильський, І, 1956, 439);

// З’являтися.

Ремінь вирішив нишком залатати оці лисини, що виникли після лихої вирубки буку (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 176);

І тут у Юрка вперше виникло питання — а навіщо скликають сход? (Багмут, Опов., 1959, 17);

// Відбуватися.

На перонах станцій стихійно виникали мітинги, що кінчалися записом нових і нових [червоних] добровольців (Гончар, II, 1959, 302);

Перший серйозний конфлікт між ними [сестрами] виник тоді, коли Ліза подала заяву на курси шоферів (Руд., Вітер.., 1958, 30).

2. Показуватися, ставати видним.

Помчав [кінь] легкою пір’їною.., — тільки на мить поринаючи в долини й знову виникаючи на горбах (Сміл., Зустрічі, 1936, 8);

З гущі дерев виникає постать Журейка (Коч., П’єси, 1951, 76);

// Поставати в уяві.

І ось виникають із дідових слів гнітючі картини минулих років (Забіла, Малим.., 1958, 5);

І зразу перед її очима чогось ніби виник з темряви теплий вечір (Н.-Лев., III, 1956, 330).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me