1. Словник української мови в 11 томах

вирушати

ВИРУША́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́РУШИТИ, шу, шиш, док. Починати йти, їхати; виходити, виїжджати звідки-небудь, направлятися кудись.

Діти посходилися вже годину тому назад, але не вирушали (Фр., VI, 1951, 140);

Ясне було небо "в неділеньку вранці", коли хлопці з села вирушали (Л. Укр., III, 1952, 567);

Вранці, коли піднялося сонечко, ми вирушили до річки (Досв., Вибр., 1959, 53);

Тринадцятого вересня Перша Кінна вирушила походом на південь (Гончар, Таврія.., 1957, 654).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. вирушати — вируша́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. вирушати — див. РУШАТИ; (в дорогу) вибиратися; док. ВИРУШИТИ, ф. махнути, Словник синонімів Караванського
  3. вирушати — [виерушатие] -айу, -айеиш Орфоепічний словник української мови
  4. вирушати — -аю, -аєш, недок., вирушити, -шу, -шиш, док. Починати йти, їхати; виходити, виїжджати звідки-небудь, прямувати кудись. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. вирушати — ВИРУША́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́РУШИТИ, шу, шиш, док. Починати йти, їхати; виходити, виїжджати звідки-небудь або відправлятися кудись. Словник української мови у 20 томах
  6. вирушати — вируша́ти / ви́рушити в оста́нню путь. Помирати. — Прости мене, мій дорогий! — обняв (Сурен) Велесича, неначе той був добрим давнім другом.— Я так хворів, що вже збирався вирушити в останню путь... (Василь Шевчук). Фразеологічний словник української мови
  7. вирушати — ВІДПРАВЛЯ́ТИСЯ (починати відхід, від'їзд, відліт з якого-небудь місця), ВИРУША́ТИ, РУША́ТИ, ВІДБУВА́ТИ, ВІДХО́ДИТИ (про людей — пішки; про поїзди, пароплави); ВІД'ЇЖДЖА́ТИ, ВІД'ЇЗДИ́ТИ (про людей, наземний транспорт); ВИЇЖДЖА́ТИ... Словник синонімів української мови