1. Словник української мови в 11 томах

високомовний

ВИСОКОМО́ВНИЙ, а, е.

1. Урочисто піднесений, вишуканий.

Слова високомовні "честь", "вітчизна" всевладно й просто входять у життя (Забіла, Поезії, 1963, 35);

// ірон. Витіюватий, пишномовний.

У хаті, завсігди холодній, Високомовний, та голодний На показ прейскурант висить, Щоб апетит лише дражнить (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 181).

2. Який добирає вишукані слова, розмовляє вишуканою мовою.

— Що ти сказав, Телемаху, шаленцю ти високомовний! (Гомер, Одіссея, перекл. Бориса Тена, 1963, 45).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. високомовний — високомо́вний прикметник Орфографічний словник української мови
  2. високомовний — -а, -е. 1》 Урочисто піднесений, вишуканий. || ірон. Витіюватий, пишномовний. 2》 Який добирає вишукані слова, розмовляє вишуканою мовою. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. високомовний — ВИСОКОМО́ВНИЙ, а, е. 1. Урочисто-піднесений, вишуканий. Слова високомовні “честь”, “вітчизна” всевладно й просто входять у життя (Н. Забіла); // ірон. Витіюватий, пишномовний. Словник української мови у 20 томах
  4. високомовний — КРАСНОМО́ВНИЙ (про людину — здатний гарно, майстерно говорити; про мовлення — який характеризується майстерністю), РЕЧИ́СТИЙ розм., ПРОРЕЧИ́СТИЙ заст., ВИМО́ВНИЙ діал., ШИРОКОМО́ВНИЙ рідко; СОЛОДКОМО́ВНИЙ розм. Словник синонімів української мови