витати

ВИТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., книжн.

1. заст. Перебувати, бути присутнім, жити де-небудь.

Рано спати клала [мати дочку].. І всю ніченьку над нею витала, не спала. (Шевч., II, 1963, 28);

Повій, вітре, повій, буйний, Повій з того краю, Де живе моє серденько — Де милий витає (Бор., Тв., 1957, 55).

2. Літати, ширяти в повітрі.

Орел за хмарами витав, Неначе вперше так літав (Граб., I, 1959, 409).

3. Бути відчутним, незримо присутнім де-небудь.

Ще до мого часу витали там [у семінарії] тіні таких директорів, як відомий кирило-мефодіївець Посяда (Вас., IV, 1960, 15);

Та як ти далеко, запашний мій раю, Де радість витає, сміється блакить (Зеров, Вибр., 1966, 476);

І на новій радянській сцені, Де правда крила простягла, Витає неув’ядний геній Тії [М. Заньковецької], що правду нам несла (Рильський, III, 1961, 54).

◊ Вита́ти ду́мкою (думка́ми) де-небудь — переноситися в думках до іншого місця.

Він дивився тужливо своїми по-дитячому невинними очима на смужку неба в загратованому віконці і, видно, витав думкою десь далеко-далеко (Збан., Єдина, 1959, 153);

Вита́ти в емпіре́ях (у хма́рах) — бути мрійником, сприймаючи дійсність наївно, нереально.

— Ви просто дитина! — І досі в емпіреях витаєте! — крутнув [о. Миколай] рукою навколо чола і розсміявся (Стельмах, Хліб.., 1959, 421);

Дожила [Катря] до сивого волосся, а все ще у хмарах витає (Мур., Свіже повітря.., 1962, 18).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

витати

Значення в інших словниках