витирати

ВИТИРА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ТЕРТИ, тру, треш; мин. ч. ви́тер, ла, ло; док., перех.

1. Робити що-небудь сухим або чистим, стираючи щось з його поверхні.

Невеличкі рученята невпокійно бігали по личку, витираючи сльози (Мирний, IV, 1955, 27);

— Чому ви без галош? Хоч витріть ноги! — Гукнула та, що прибира підлоги (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 157);

Дівчина схопила ганчірку й похапцем витерла стіл (Шовк., Інженери, 1956, 68).

2. Довго носячи, робити потертим, зношеним (про одяг).

Витерти рукава;

// Часто тручи, робити гладким, стертим.

Витерти поручні.

3. Тертям (сірника, шматків дерева один об одний) добувати вогонь.

Пропустивши гостей, Бараболя засовує двері, входить до майстерні і витирає сірник (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 60);

Іван-царенко взяв того зайця, оббілував, витер вогню деревом об дерево, спік, з’їв (Укр.. казки, 1951, 179);

Іван тремтячою рукою шукає сірників і ніяк не може витерти вогню (Коцюб., І, 1955, 411).

4. Наносячи на шкіру певну рідину або мазь, втирати їх з лікувальною метою або робити масаж.

Баба Федора витерла старого оцтом, на ніч напоїла чаєм з липового цвіту, поклала на піч і вкрила кожухом (Донч., III, 1956, 107).

5. Відокремлювати насіння від лузги способом тертя між чим-небудь.

Молотильний апарат комбайна С-4 в передній робочій частині вимолочує, а в задній витирає насіння (Рад. Укр., 28.VI 1951, 2).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me