витирати
ВИТИРА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ТЕРТИ, тру, треш; мин. ч. ви́тер, ла, ло; док.
1. що. Робити що-небудь сухим або чистим, стираючи щось із його поверхні.
Невеличкі рученята невпокійно бігали по личку, витираючи сльози (Панас Мирний);
– Чому ви без галош? Хоч витріть ноги! – Гукнула та, що прибира підлоги (Л. Дмитерко);
Дівчина схопила ганчірку й похапцем витерла стіл (Ю. Шовкопляс);
Люба витерла піт з чола (Р. Іваничук);
* Образно. Білий ранок рушник носить, Витирає очі (М. Вінграновський).
2. що. Довго носячи, робити потертим, зношеним (про одяг).
Витерти рукава довгим носінням;
// Часто тручи, робити гладким, стертим.
Витерти ногами бруківку.
3. що, чого. Тертям (сірника по вкритій сіркою поверхні, шматків дерева один об одний і т. ін.) добувати вогонь.
Пропустивши гостей, Бараболя засовує двері, входить до майстерні і витирає сірник (М. Стельмах);
Іван-царенко взяв того зайця, оббілував, витер вогню деревом об дерево, спік, з'їв (з казки);
Іван тремтячою рукою шукає сірників і ніяк не може витерти вогню (М. Коцюбинський).
4. кого, що. Наносячи на шкіру певну рідину або мазь, утирати їх з лікувальною метою чи робити масаж.
Баба Федора витерла старого оцтом, на ніч напоїла чаєм з липового цвіту, поклала на піч і вкрила кожухом (О. Донченко).
5. що. Відокремлювати насіння від лузги способом тертя між чим-небудь.
Молотильний апарат комбайна С-4 в передній робочій частині вимолочує, а в задній витирає насіння (з газ.).
◇ (1) Ви́терти во́рсу кому:
а) побити, жорстоко покарати кого-небудь.
Убив [Еней] Лутага, Лавза, Орсу, Парфену, Палму витер ворсу. Згубив багацько ватажків (І. Котляревський);
б) гостро покритикувати кого-небудь.
Звісно, ми не такі вчені та муштровані, як Гасанчук, з нами можна всякому пащекувати... Ні, попались би ви до нього, він би вам ворсу витер! (О. Гончар);
(2) Молоко́ (рідко мо́ню) на губа́х ви́три, зневажл. – уживається для підкреслення чиєї-небудь молодості, незрілості та недосвідченості (при застереженні не робити чогось або не втручатися у щось).
– Ніколи цього не буде! – Іч, який комісар виськався [знайшовся]. Моню на губах витри (Григорій Тютюнник);
Вже траплялось, що й з дівчатками десь біля перелазу простоював. Правда, мені ще старші радили: “Молоко на губах витри”, – але я намагався пропускати те повз вуха (Ю. Збанацький).
Значення в інших словниках
- витирати — витира́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- витирати — [виетиератие] -айу, -айеиш Орфоепічний словник української мови
- витирати — -аю, -аєш, недок., витерти, -тру, -треш; мин. ч. витер, -ла, -ло; док., перех. 1》 Робити що-небудь сухим або чистим, стираючи щось із його поверхні. 2》 Довго носячи, робити потертим, зношеним (про одяг). Витерти рукава. Великий тлумачний словник сучасної мови
- витирати — див. терти Словник синонімів Вусика
- витирати — обтира́ти (отира́ти, витира́ти і т. ін.) кутки́ де, у кого, біля кого, чиї, зневажл. 1. Жити, перебувати де-небудь, у когось (перев. нічого не роблячи). А чого ж справді ви отираєте кутки? Тепер мужчини не повинні сидіти вдома! (С. Фразеологічний словник української мови
- витирати — СТИРА́ТИ (тручи, знімати з поверхні що-небудь), ВИТИРА́ТИ. — Док.: сте́рти, ви́терти. Софія стала дуже прихильна до канапки. Навіть щодня стирала порох із неї (Леся Українка); Скинув (Аркадій Петрович) картуз і витер піт з лоба (М. Коцюбинський). Словник синонімів української мови
- витирати — Витира́ти, -ра́ю, -ра́єш; ви́терти, ви́тру, -треш; див. ви́терти Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- витирати — ВИТИРА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ТЕРТИ, тру, треш; мин. ч. ви́тер, ла, ло; док., перех. 1. Робити що-небудь сухим або чистим, стираючи щось з його поверхні. Словник української мови в 11 томах