вогненний

ВОГНЕ́ННИЙ (розм. ОГНЕ́ННИЙ), а, е.

1. Прикм. до вого́нь 1.

Огненна стріла прорізала усе небо (Кв.-Осн., II, 1956, 414);

Вогненні стрічки звивалися над їхніми [літаків] моторами (Кучер, Чорноморці, 1956, 104);

*Образно. Як Гастелло, ..він [Соколов] на голови ворогів своє серце вогненне кинув, свій літак з висоти повів (Гонч., Вибр., 1959, 168);

// Який яскраво світить, випромінює.

Прага вся була в гомоні,.. у вогненних переливах реклам, у блиску вітрин (Тич., III, 1957, 365);

// Дуже гарячий.

Подушка була гаряча, як полум’я, і немилосердно палила й без того вогненні Костеві щоки (Донч., І, 1956, 98).

2. перен. Який має колір вогню; яскраво-червоний.

Рудий фельдшер став вогненним від люті (Ю. Янов., II, 1958, 210);

Жар-птиця легко гойдалася на гілці, розпустивши віялом свій вогненний хвіст (Донч., IV, 1957, 204).

3. перен. Сповнений енергії, запалу; пристрасний.

Всі почування і прагнення народу він [Т. Шевченко] перелив у вогненні рядки своїх творів (Іст. укр. літ., II, 1956, 619);

Вогненного нам треба слова! Такого, щоб мільйони виховувало: глибоко, партійно, реально, інтернаціонально! (Тич., III, 1957, 9);

// З яскравим, полум’яним блиском (про очі, погляд тощо).

Вогненним зором зиркнув він на матушку ігуменю, і та відповіла йому басовитим привітним смішком (Донч., III, 1956, 171);

// Сповнений напруженої боротьби й бурхливих подій.

Вагров міг би багато розповісти Марії про ті вогненні роки, коли її ще на світі не було (Кучер, Чорноморці, 1956, 23).

4. Стос. до вогню (в 6 знач.).

Нечуваної сили і завзяття — Стелився гул вогненних канонад (Ю. Янов., V, 1959, 63);

Вогненний наліт ескадри накрив стоянку ворожих кораблів у порту (Кучер, Чорноморці, 1956, 57).