волячий
ВОЛЯ́ЧИЙ, а, е.
1. Прикм. до віл.
Проміж людських голів [на ярмарку] стирчать рогаті волячі голови (Н.-Лев., І, 1956, 58);
// Признач. для волів.
В перетлілих до рубців сорочках брели біля волячих ярем батраки (Гончар, Таврія.., 1957, 301);
// Власт. волові.
Такі, як Каргат, або з волячою упертістю ламають усе на своєму шляху, або ж .. розбивають собі лоб (Шовк., Інженери, 1956, 205).
2. перен. Дуже міцний, сильний.
Здоров’я в мене воляче (Мур., Бук. повість, 1959, 202);
// Дуже великий.
— Де вже нам тепер гарнішати, — приклавши руку до грудей, зітхнула для Івана і заграла очима для Данила, який хоч і некрасивий, але має волячу силу (Стельмах, II, 1962, 169).
Воля́чі о́чі — великі опуклі очі.
Петро Григорович багатозначно подивився на гостя волячими очима (Ів., Тарас, шляхи, 1954, 172);
Воля́ча ши́я — коротка мускуляста шия.
— Не бійся, не бійся, — ласкаво гудів над ним [татарином] кремезний чумак з волячою шиєю. — Ми не звірі (Тулуб, Людолови, І, 1957, 381).
Значення в інших словниках
- волячий — воля́чий прикметник Орфографічний словник української мови
- волячий — -а, -е. 1》 Прикм. до віл. || Признач. для волів. || Власт. волові. 2》 перен. Дуже міцний, сильний. Волячі очі. Великий тлумачний словник сучасної мови
- волячий — ВОЛЯ́ЧИЙ, а, е. 1. Прикм. до віл¹; пов'язаний з волом. Покликав чоловік сина, і той вийшов з волячого вуха (з казки); Проміж людських голів [на ярмарку] стирчать рогаті волячі голови (І. Нечуй-Левицький); Лагідні волячі морди ремиґали поблизу (Ю. Словник української мови у 20 томах
- волячий — ВОЛЯ́ЧИЙ, ВОЛО́ВИЙ. Волячі роги; Волова шкура. Словник синонімів української мови
- волячий — Волячий, -а, -е Бычачій. Воляча, голова. Харьк. у. Словник української мови Грінченка