1. Словник української мови в 11 томах

воркнути

ВОРКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., розм. Однокр. до воркота́ти 4.

— Я так і знав, — воркнув жандарм. — Ну, війте, на вас лежить відповідь за них (Фр., II, 1950, 32);

Вона здвигнула плечима та воркнула, немов до себе (Коб., І, 1956, 439).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. воркнути — воркну́ти дієслово доконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
  2. воркнути — ВОРКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., розм. Однокр. до воркота́ти 4. – Е, що мені там до твоєї сестри, – воркнув Василь. – Най собі гуляє, про мене, з ким хоче, зо мною, певне, що не буде (Ю. Федькович); – Я так і знав, – воркнув жандарм. Словник української мови у 20 томах
  3. воркнути — БУРЧА́ТИ розм. (сердито, докучливо і звичайно неголосно висловлювати своє невдоволення), БУРКОТА́ТИ (БУРКОТІ́ТИ) розм., ВОРКОТА́ТИ (ВОРКОТІ́ТИ) розм. рідше; БУ́РКАТИ розм., МИ́РКАТИ розм. (уривчасто, час від часу). — Док. Словник синонімів української мови
  4. воркнути — Воркнути, -ну, -неш гл. Мурлыкнуть. А ти, сірий, воркни. Мил. 39. Словник української мови Грінченка