1. Словник української мови в 11 томах

ворогувати

ВОРОГУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., з (між, поміж) ким, без додатка і діал. на (до) кого. Бути у ворожих стосунках, виявляти неприязнь, ненависть до кого-, чого-небудь.

Сини не жили в згоді, а завжди ворогували та билися поміж собою (Укр.. казки, легенди.., 1957, 78);

Ні з ким він ніколи так не ворогував, як з Василем, і Василь не любив Грицька; .. вони.. гризлися, як кішка з собакою (Мирний, IV, 1955, 21);

Чом "Слово" на "Правду" раз в раз ворогує? (Фр., XIII, 1954, 44);

— Через що ж у вас сварки? — допитувався він. — Насамперед, ворогуємо ми з магістратом, — методично почав Хома (Тулуб, Людолови, І, 1957, 171).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. ворогувати — ворогува́ти дієслово недоконаного виду діал. Орфографічний словник української мови
  2. ворогувати — Конфліктувати; ПОБ. гризтися, бути на ножах, д. ненавидітися. Словник синонімів Караванського
  3. ворогувати — -ую, -уєш, недок., з (між, поміж) ким, без додатка і діал. на (до) кого. Бути у ворожих стосунках, виявляти неприязнь, ненависть до кого-, чого-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. ворогувати — ВОРОГУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., з (між, поміж) ким, чим, а також без дод. і діал. на (до) кого, що. Бути у ворожих стосунках, виявляти неприязнь, ненависть до кого-, чого-небудь. Словник української мови у 20 томах
  5. ворогувати — Ворогува́ти, -гу́ю, -гу́єш, -гу́ють Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. ворогувати — Ворогувати, -гую, -єш гл. Враждовать. Баба, що ворогує на ню. Ном. № 13409. Вони на тебе ворогують, я буду ворог їм заклятий. К. Псал. 312. Словник української мови Грінченка