враг

ВРАГ, а, ч., заст.

1. поет. Ворог.

І на оновленій землі Врага не буде, супостата (Шевч., II, 1953, 347);

Ей юначе, ти п’яний наче, не заглиблюєшся в життя. Нам робити та врагів бити (Тич., І, 1957, 188).

2. лайл. Нечиста сила; чорт.

Хто йде — із ляку швидш звертає. Та ще й налає: "Який це враг її [Бочку] приніс? Нехай їй біс!" (Гл., Вибр., 1957, 44);

— Скачи, враже, як пан козак каже! (Кач., II, 1958, 463).

◊ Враг його́ (тебе́ і т. ін.) бери́, лайл. — хай він пропаде (пропадай ти і т. ін.).

Здихай, враг тебе бери з усім кодлом, хіба мені що? (Коцюб., II, 1955, 28);

Враг його́ (їх) [ма́тір] зна (зна́є), лайл. — хто його знає; невідомо.

— За що ж його узяли? — А враг їх матір знає (Мирний, І, 1954, 298);

[Іван:] Бреду горем, мов тим морем, і враг його зна, коли перебреду (Кроп., І, 1958, 65);

Враг його́ (їх) ма́тері, лайл. — висловлення-вигук для вираження незадоволення тощо.

— І справді вийшов рій! О, враг його матері! І вибрав же тобі час, коли ми могорич п’ємо! (Н.-Лев., IV, 1955, 195);

Враг його́ (тебе́ і т. ін.) не взяв — нічого з ним (з тобою і т. ін.) не сталося, не трапилося.

Обминають [богослови] мою хату або приїдуть, об’їдять, обіп’ють, понюхають та й поїдуть. А мої дочки сидять, хоч і гарні, враг їх не взяв (Н.-Лев., І, 1956, 121);

Хай йому́ враг — що буде, те й буде; байдуже, все одно.

[Репиха:] На тобі твого карбованця, хай йому враг!.. (Кроп., III, 1959, 78).