відблиск

ВІ́ДБЛИСК, у, ч.

1. Сяяння відбитого світла; відсвіт на якій-небудь поверхні.

Відблиски світла тремтіли на землі круг вогнища, як срібляста сітка (Коцюб., І, 1955, 219);

З льохового віконця [падали] до середини бочки слабі відблиски сонячного світла (Фр., VI, 1951, 162);

Відблиски полум’я переливалися в його чорних, широко відкритих очах (Гончар, I, 1954, 72);

// Відтінок якогось кольору; полиск.

Зоря жевріла червоним світлом, і хмари були з червоним відблиском (Вовчок, Вибр., 1937, 101);

Просто проти вікна, під купою хмизу, стояв чорний, з металевим відблиском грак (Коп., Лейтенанти, 1947, 83);

*Образно. І в срібних одблисках надземної музики У небі журавлів далекий ключ пливе (Рильський, І, 1960, 153).

2. перен. Відбиття якихось переживань, почуттів і т. ін.

Розумні гнівні очі малої людини на мить зустрілись із зажерливими очима темної тварини, в яких світився одблиск хижої думки… (Вас., II, 1959, 8);

З очей його майже не зникав відблиск прихованої хитрої посмішки (Смолич, III, 1959, 113).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me