відвикати
ВІДВИКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДВИ́КНУТИ, ну, неш, док., від чого і з інфін. Утрачати звичку робити що-небудь, бувати де-небудь і т. ін.; відучуватися.
— А я тобі, Григорію, раджу:.. Від беззаконня пора відвикати (Гончар, Тронка, 1963, 94);
Живучи в городі, він так одвик од сього простору польового, од сього повітря свіжого, що він, наче зачарований, ішов… (Мирний, IV, 1955, 212);
— За час дванадцятилітньої військової служби відвик я від праці на ріллі (Фр., II, 1950, 273);
Хвилюватись одвик, Хоч робота складна (Воронько, Три покоління, 1950, 10);
// від кого. Ставати далеким, чужим, забувати кого-небудь.
— Від такої думки я став відвикати від тебе (Кв.-Осн., II, 1956, 333);
Ти пишеш, що ти одвикла од мене (Коцюб., III, 1956, 190).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- відвикати — відвика́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- відвикати — -аю, -аєш, недок., відвикнути, -ну, -неш, док., від чого і з інфін. Утрачати звичку робити що-небудь, бувати де-небудь і т. ін.; відучуватися. || від кого. Ставати далеким, чужим, забувати кого-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
- відвикати — ВІДВИКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДВИ́КНУТИ, ну, неш, док., від чого і з інфін. 1. Утрачати звичку до чого-небудь, розучуватися робити що-небудь. – Я тобі, Григорію, раджу: .. від беззаконня пора відвикати (О. Словник української мови у 20 томах
- відвикати — ВІДВИКА́ТИ (утрачати звичку робити що-небудь, бувати десь і т. ін.), ВІДЗВИЧА́ЮВАТИСЯ, ВІДУ́ЧУВАТИСЯ. — Док.: відви́кнути, відзвича́їтися, відучи́тися. — Признатися — відвик я від хліборобства (М. Словник синонімів української мови