відкидатися

ВІДКИДА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ВІДКИ́НУТИСЯ, нуся, нешся, док.

1. Відхилятися назад.

— Проти вас щось замишляє [становий], — каже він мені, доївши вареників і відкидаючись на бильце стільця (Мирний, IV, 1955, 366);

Бійці нахилялися над вогнем, щоб припалити цигарку, й знову.. відкидалися на пеньки (Панч, В дорозі, 1959, 59);

Ступивши на поріг, вона спинилася нагле і відкинулася цілою постаттю, немов угляділа щось дивне чи страшне (Л. Укр., III, 1952, 521);

Васюта заспокоєно відкинувся на спинку стільця (Шовк., Інженери, 1956, 93).

2. розм. Відчинятися (про ворота, двері).

Раз одкинуться [ворота], — стоятимуть і ніч навстіж (Вовчок, І, 1955, 170).

3. тільки док., розм. Відцуратися, відректися від когось.

— Шкода, мамо! вже я од неї не одкинусь (Н.-Лев., II, 1956, 146);

[Маруся:] Не переміню я кого вибрала, хіба сам відкинеться… (Стар., Вибр., 1959, 238);

Хай в останню хвилину одкинувся від нього й Овсій Колода, потягнувши руку за Ковалями й Зарубою, але однаково в Ковалівці є люди, які й досі згадують Перегуду добрим словом (Кучер, Трудна любов, 1960, 247);

// Відмовитися від чого-небудь.

Жалкували [одрадяни], що послухалися наговору про "слушний час" та відкинулися від наділів (Мирний, IV, 1955, 241);

Учора приходив актор Мороз.. наймати хату.. і вже було от-от згодились, та якось потім роздумались,.. і відкинулись (Л. Укр., V, 1956, 234).

4. розм. Те саме, що віддзерка́люватися 1.

Мельникова дочка, справді, частенько зазирала у воду, де відкидалося її личенько смугляве та рум’янеє (Вовчок, І, 1955, 352);

Поїхали ми вниз Хоролом… а зорі сяють, вода чиста, і одкинулось усе небо у воду (Мирний, V, 1955, 349);

// Падати (про тінь від кого-, чого-небудь).

Тіні від коней, од воза на землю одкинулись тьмяно (Тич., І, 1957, 233).

5. тільки недок. Пас. до відкида́ти 1, 2, 4, 7.

У ході людської практики.. зміст понять збагачується новими ознаками, а застарілі ознаки поняття відкидаються (Логіка, 1953, 2).