1. Словник української мови в 11 томах

відмітний

ВІДМІ́ТНИЙ, а, е. Який чим-небудь виділяється, відрізняється від інших.

Тут почуваєш себе не в Європі, а в Африці, таке все одмітне (Коцюб., III, 1956, 325);

Дід Сербиченко показав фронтовикам відмітне місце [для вітродвигуна], де впродовж року, літо й зиму, ніколи не вщухав вітер (Ю. Янов., Мир, 1956, 101).

Відмі́тний знак — те саме, що Розпізнава́льний знак ( див. знак).

Свої лижі, поламану й цілу, він залишив на місці, де трапилась аварія. То мало правити за одмітний знак (Трубл., Лахтак, 1953, 73).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. відмітний — відмі́тний прикметник Орфографічний словник української мови
  2. відмітний — -а, -е. Який чим-небудь вирізняється, відрізняється від інших. Відмітний знак. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. відмітний — див. знаменитий Словник чужослів Павло Штепа
  4. відмітний — ВІДМІ́ТНИЙ, а, е. Який чим-небудь виділяється, відрізняється від інших. Обідрана, засмальцьована, вона [тітка Настя] була одмітна на все місто (Панас Мирний); Тут почуваєш себе не в Європі, а в Африці, таке все одмітне (М. Словник української мови у 20 томах
  5. відмітний — ПОМІ́ТНИЙ (який або якого можна помітити, виділити з-поміж оточення), ПРИМІ́ТНИЙ, ВІДМІ́ТНИЙ, ПОКАЗНИ́Й, ОЧЕВИ́ДНИЙ, ПРИКМЕ́ТНИЙ (ПРИКМІТНИЙ) розм. Він, що не кажіть, помітний! Міцний, ставний, енергійний (Я. Словник синонімів української мови
  6. відмітний — Відмі́тний, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. відмітний — Відмітний, -а, -е Отличный, отличающійся отъ чего. Та й увесь наш рід одмітен собі усім. Г. Барв. 427. Словник української мови Грінченка