1. Словник української мови в 11 томах

відрізняти

ВІДРІЗНЯ́ТИ і заст. ВІДРІЖНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ВІДРІЗНИ́ТИ, ню́, ни́ш, док., перех.

1. Виділяти, розпізнавати кого-, що-небудь серед інших за якимись ознаками.

Тільки червоногарячий гарний одеський пояс одрізняв його од простих рибалок (Н.-Лев., II, 1956, 221);

Тепер Батура ясно відрізняв обличчя одне від одного (Ле, Опов. та нариси, 1950, 293);

Діди сиділи на ній [деревині], схиливши голови, і ледве можна було одрізнити їх од тої темної, зчорнілої маси (Коцюб., І, 1955, 309);

Тим часом хмара насунулась, і так стемніло, що води від землі не відрізниш (Донч., VI, 1957, 290).

2. тільки недок. Робити кого-, що-небудь несхожим на інших якимись рисами, ознаками.

Чималі вікна й двері, віконниці, помальовані зеленою фарбою, ганок коло дверей — все те дуже одрізняло Леміщину хату од других (Н.-Лев., І, 1956, 172);

О. О. Шахматов зазначає,що південноруські говори вже в XI ст. мали риси, що відрізняли їх від інших говорів (Мовозн., XIII, 1955, 26);

Письменник завжди і в усьому повинен шукати саме те, що відрізняє, індивідуалізує людей (Донч., VI, 1957, 629).

3. Відокремлювати кого-, що-небудь.

Василь прикро подивився, важко і глибоко зітхнув, повернувся і сердитий, лаючись, почав одрізняти своїх овечат (Мирний, IV, 1955, 27);

// перев. док., заст. Виділити частину майна й землі комусь із членів родини для самостійного господарювання.

— Кажи, дочко, свекрові, щоб вас одрізнив, а то ви колись з свекрухою спалите хату, — сказала Довбишка (Н.-Лев., II, 1956, 305);

Батько ще повесні одрізнив і Микиту і Сашка. По двадцять десятин виділив кожному (Головко, II, 1957, 475).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. відрізняти — відрізня́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. відрізняти — ВІДРІЗНЯТИ – РОЗРІЗНЯТИ Відрізняти, відрізнити, -ню, -ниш (що від чого). Я завжди вміла відрізняти публіцистику від приватних справ (Леся Українка). Розрізняти, розрізнити (кого і кого, що і що). Літературне слововживання
  3. відрізняти — Відрізняти й розрізняти Ці слова часто плутають і ставлять їх одне замість другого: «Через короткозорість він не може відрізнити літери Н від П»; «Ніч була така темна, що не можна було розрізнити неба від землі». «Як ми говоримо» Антоненка-Давидовича
  4. відрізняти — і заст. відріжняти, -яю, -яєш, недок., відрізнити, -ню, -ниш, док., перех. 1》 Вирізняти, розпізнавати кого-, що-небудь серед інших за якимись ознаками. 2》 тільки недок. Робити кого-, що-небудь несхожим на інших якимись рисами, ознаками. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. відрізняти — Ріжнити, поріжнити, відріжняти, відріжнити, повиріжняти, розріжняти, розріжнити, порозріжняти Словник чужослів Павло Штепа
  6. відрізняти — ВІДРІЗНЯ́ТИ, заст. ВІДРІЖНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ВІДРІЗНИ́ТИ, ню́, ни́ш, док., кого, що. 1. Виділяти, розпізнавати кого-, що-небудь серед інших за якимись ознаками. Тільки червоногарячий гарний одеський пояс одрізняв його од простих рибалок (І. Словник української мови у 20 томах
  7. відрізняти — ВІДДІЛЯ́ТИ (передавати у власність частину майна й землі комусь із членів родини для самостійного господарювання), ВИДІЛЯ́ТИ, ВІДРІЗНЯ́ТИ. — Док.: відділи́ти, ви́ділити, відрізни́ти. — Відділяй мене, батьку! Я сам по собі хочу бути хазяїном (Г. Словник синонімів української мови
  8. відрізняти — Відрізня́ти, -ня́ю, -ня́єш, -ня́є Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. відрізняти — Відрізняти, -няю, -єш сов. в. відрізни́ти, -ню́, -ни́ш, гл. 1) Отдѣлять, отдѣлить. Вони вже двох синів одрізнили, а два з їми живуть. Пирят. у. Відрізняють дитину від матерньої мови. О. 1861. XI. 104. Майстер ще з неї (дитини) городянина зробить.... Словник української мови Грінченка