відсуватися

ВІДСУВА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся і ВІДСО́ВУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ВІДСУ́НУТИСЯ, нуся, нешся, док.

1. Соваючись, переміщатися на певну віддаль від кого-, чого-небудь.

Кого не припікає, той не відсувається (Укр.. присл.., 1955, 264);

Вона [Кайдашиха] одсунулась од образа й сіла проти вікна (Н.-Лев., II, 1956, 319);

Відсунулись вже стрілки з десятої години (Бажан, Нашому юнацтву, 1950, 100);

// Відступати з попередніх позицій.

— За річкою у нас чудові позиції. Та фронт піхоти відсунувся (Ле, Право.., 1957, 118).

2. Відмикатися (про замок, засув тощо).

Двері відчинилися автоматично: загув маленький моторчик, і замок відсунувся (Собко, Серце, 1952, 25);

// Відчинятися (про засувні двері, шухляду тощо).

А вікна в хаті [Дениса] такі, що відчиняються, а не відсуваються (Гр., II, 1963, 313);

Відсуваються двері теплушки (Довж., І, 1958, 39);

В цю мить двері [вагона] з гуркотом відсунулись, і на порозі він бачить в розкішному котиковому манто молоду жінку (Досв., Вибр., 1959, 206);

// Відслонятися (про штору, фіранку).

3. перен. Відкладатися (про справу і т. ін.).

4. перен., рідко. Ставати менш важливим, значущим.

Ніч була безмилосердна. Все, що відсувалося за дня, стає перед очі, мучить (Кобр., Вибр., 1954, 39).

5. тільки недок. Пас. до відсува́ти й відсо́вувати.

Одсувались комоди і звідти викидались тонкі сорочки (Коцюб., II, 1955, 89).