1. Словник української мови в 11 томах

відчаюватися

ВІДЧА́ЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., ВІДЧА́ЯТИСЯ, а́юся, а́єшся, док.

1. Утрачати всяку надію на що-небудь; впадати у відчай, у розпач.

[Ївга:] Одарко, не одчаюйся. Ще може тобі бог і радість пошле (Мирний, V, 1955, 234);

Відчаявшись розбуркати старого, Сахно й Чіпаріу зібралися рушати (Смолич, І, 1958, 109).

2. на що і з інфін., розм. Насмілюватися, наважуватися на який-небудь безрозсудний учинок.

— Невже він так знахабніє і відчаявся на таку підлоту? (Кучер, Прощай.., 1957, 419);

І хто-таки воно одчаявсь у дзвін забити? (Головко, II, 1957, 345).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. відчаюватися — відча́юватися дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. відчаюватися — -ююся, -юєшся, недок., відчаятися, -аюся, -аєшся, док. 1》 Утрачати всяку надію на що-небудь; впадати у відчай, у розпач. 2》 на що і з інфін., розм. Насмілюватися, наважуватися на який-небудь безрозсудний вчинок. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. відчаюватися — ВІДЧА́ЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., ВІДЧА́ЯТИСЯ, а́юся, а́єшся, док. 1. Утрачати всяку надію на що-небудь; впадати у відчай, у розпач. [Ївга:] Одарко, не одчаюйся. Словник української мови у 20 томах
  4. відчаюватися — див. ризикувати Словник синонімів Вусика