1. Словник української мови в 11 томах

візантійці

ВІЗАНТІ́ЙЦІ, ів, мн. (одн. візанті́єць, і́йця, ч.; візанті́йка, и, ж.). Населення Візантії.

У Феофілакта (VIІ ст.) є згадка про трьох слов’янських гуслярів, взятих у полон візантійцями (Нариси стар. іст. УРСР. 1957, 348);

— Коли дев’ятсот сімдесят другого року орди печенігів, керовані візантійцями, оточили його [Святослава] біля Дніпрових порогів і він побачив, що виходу ніби нема, він все-таки знайшов для себе й своєї дружини вихід у битві (Довж., І, 1958, 294).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. візантійці — -ів, мн. (одн. візантієць, -ійця, ч.; візантійка, -и, ж.). Населення Візантії. Великий тлумачний словник сучасної мови
  2. візантійці — ВІЗАНТІ́ЙЦІ, ів, мн. (одн. візанті́єць, і́йця, ч.; візанті́йка, и, ж.). Населення Візантії; представники цього населення. – Коли дев'ятсот сімдесят другого року орди печенігів, керовані візантійцями... Словник української мови у 20 томах