1. Словник української мови в 11 томах

війт

ВІЙТ, а, ч. Керівник місцевого (міського чи сільського) управління або самоврядування в середньовічній Німеччині, Литовському князівстві, Польщі та на Україні (в XV-XVIII ст.).

Війт призначався на 100 і більше селянських волок. Основна його функція була виганяти селян на панщину (Іст. УРСР, І, 1953, 132);

// заст. Сільський староста.

Добралась до села. Тут десяцькі, соцькі, війти до мене пристали, що я з другого повіту (Барв., Опов.., 1902, 367);

// У Західній Україні (до 1939 р.) та в Польщі (до 1950 р.) — голова волосної управи.

Кандидатуру Юзефа Кропивницького.. воєвода Львівський протегував на посаду війта (Чорн., Визвол. земля, 1950, 19).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. війт — Виборний голова громади [XIX] Зазначує лише, що цісар «вислухав опінії Станів при унормуванні способу вибирання війтів і присяжних у сільських громадах [XIX] — сільський староста [IV,VI,XI] — староста сільської громади [I,V,VII,IX] — начальник сільської громади, сільський староста [II,III] Словник з творів Івана Франка
  2. війт — війт іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  3. війт — (сільський) староста, голова. Словник синонімів Караванського
  4. війт — [в'ійт] -та, м. (на) -тов'і/-т'і, мн. -тие, -т'іў Орфоепічний словник української мови
  5. війт — -а, ч. Керівник місцевого (міського чи сільського) управління або самоврядування в середньовічній Німеччині, Великому князівстві Литовському, Польщі та в Україні (в 15-18 ст.). || заст. Сільський староста. || У Західній Україні (до 1939 р.) та в Польщі (до 1950 р.) – голова волосної управи. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. війт — ВІЙТ, а, ч. 1. Керівник місцевого (міського чи сільського) управління або самоврядування в середньовічній Німеччині, Литовському князівстві, Польщі та в Україні в XV–XVIII ст. Словник української мови у 20 томах
  7. війт — Бодай ніхто, чесний, війтом не був. Бувши чесним війтом, не догодиш громаді і стягнеш на себе ворожнечу. Війт завинив, а громада відповідає. За війтові помилки, чи надужиття відповідає громада. Волю хорувати, як війтувати. Приповідки або українсько-народня філософія
  8. війт — Спадкова посада у містах і селах з магдебурзьким правом Словник застарілих та маловживаних слів
  9. війт — 1. один з керівників органів місцевого самоврядування в середньовічній Німеччині, Вел. князівстві Литовському, Польщі та Україні; у містах на маґдебурзькому праві в XIV-XVIII ст. Універсальний словник-енциклопедія
  10. війт — СТА́РОСТА іст. (керівник місцевого міського чи сільського управління або самоврядування), ГОЛОВА́, ВІЙТ, СО́ЛТИС зах. (сільський). Словник синонімів української мови
  11. війт — Війт, -та; ві́йти, -тів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  12. війт — Війт, -та м. 1) Въ старой Украинѣ глава городского общества и предсѣдатель коллегіи судей въ старомъ украинскомъ городскомъ судѣ. Молодець же нашого міщанського роду, син нашого війта. К. ЧР. 296. Чия справа? — Війтова. — А хто судить? — Війт. Ном. Словник української мови Грінченка