гиря

ГИ́РЯ, і, ж.

1. Металевий предмет певної ваги, який править за міру при зважуванні.

— На такий вантаж і гир у мене не вистачить, — весело занепокоївся Цимбал (Гончар, Таврія.., 1957, 441);

Михась орудує з гирями біля вагів (Чорн., Визвол. земля, 1959, 169);

// Предмет великої ваги для гімнастичних вправ у важкій атлетиці.

Подивився дід, як вони [силачі] там двопудові гирі, ніби м’ячі, піднімають, як вони штангу штовхають, і аж затремтів (Вишня, І, 1956, 400);

— Дивись ти — і справді впарився. А раніше бувало двопудовими гирями грався (Ткач, Моряки, 1948, 136);

*Образно. А в перші дні [роботи] так страшно ломить спину І кров гуде в потомлених руках, І хтось до ніг вчепив пудові гирі (Гірник, Сонце.., 1958, 40);

*У порівн. В Оксани злипалися очі, тіло вимагало відпочинку. Важка, немов гиря, голова падала на груди (Ткач, Крута хвиля, 1956, 88).

◊ Бу́ти ги́рею на нозі ́ кому — обтяжувати когось.

Була [Катерина] переконана, що з такими прикметами, як її, не буде нікому гирею на нозі, тим паче — в коханої людини (Вільде, Сестри.., 1958, 509).

2. Висячий важок, що приводить в рух механізм або врівноважує що-небудь.

Іван відчинив дверцята годинника й підтягнув гирі (Чорн., Потік.., 1956, 55);

Вони ще попоралися біля стрілки, на кінцях якої висіли гирі, що й повинні регулювати супорт, який поведе різець по металу (Автом., Щастя.., 1959, 60).

3. перен., діал., зневажл. Брита голова і голова взагалі.

З усього мира та на мою гирю (Номис, 1864, № 285);

Ніс — карлючка, рот свинячий, Гиря вся в щетині (Г.-Арт., Байки.., 1958, 70);

Засмутились чуприндирі, Лап та й лап за бриті гирі… (Манж., Тв., 1955, 170);

— Я в ясла, а ти мене за гирю та в шию, та буком (Стеф., І, 1949,133);

// Вбога, нужденна людина.

[Іван (довго дивиться, притопуючи ногою):] Трясітеся, рубці, дивітеся, хлопці!.. Розступітеся, миряне, нехай гиря погуляє! (Кроп., І, 1958, 87).