1. Словник української мови в 11 томах

гладіатор

ГЛАДІА́ТОР, а, ч. У стародавньому Римі — боєць з рабів або військовополонених, спеціально навчений для поєдинків чи боїв групами на арені цирку.

Ликує Рим! І гладіатор і патрицій Обидва п’яні. Кров і дим їх упоїв (Шевч., II, 1953, 276);

*У порівн. М’язи на шиї та на грудях напнулися, наче в молодого гладіатора (Тулуб, Людолови, І, 1957, 234).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. гладіатор — гладіа́тор іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. гладіатор — -а, ч. У Стародавньому Римі – боєць із рабів або військовополонених, спеціально навчений для поєдинків чи боїв групами на арені цирку. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. гладіатор — ГЛАДІА́ТОР, а, ч. У Стародавньому Римі – спеціально підготовлений боєць із рабів або військовополонених, який на арені цирку бився з іншими бійцями або дикими звірами. Ликує Рим! І гладіатор і патрицій Обидва п'яні. Кров і дим їх упоїв (Т. Словник української мови у 20 томах