гладіатор

ГЛАДІА́ТОР, а, ч.

У Стародавньому Римі – спеціально підготовлений боєць із рабів або військовополонених, який на арені цирку бився з іншими бійцями або дикими звірами.

Ликує Рим! І гладіатор і патрицій Обидва п'яні. Кров і дим їх упоїв (Т. Шевченко);

Широкоплечий, грудастий, з тугими мускулами на руках і буйною лискучою чуприною, він нагадував Грабовському гладіатора, що вийшов на герць (М. Сиротюк);

Чи не ліпше, дивлячись на людські посілля, думати, що то гнізда людського тепла, світ знайомих і рідних, а через те любих речей та облич, а не арена, на яку виступають озброєні гладіатори супроти голодних і роз'ятрених звірів чи супроти одне одного (Валерій Шевчук);

* У порівн. М'язи на шиї та на грудях напнулися, наче в молодого гладіатора (З. Тулуб).