гнути

ГНУ́ТИ, гну, гнеш, недок.

1. перех. Надавати чому-небудь зігнутої, дугоподібної форми; згинати.

Залізо б’ють і гнуть прекрасну мідь В горбатих м’язах руки чоловіка (Бажан, І, 1946, 60);

// Виготовляти що-небудь згинанням.

Макара Макаровича Улянка зустріла біля парні, де гнули обіддя для коліс (Донч., IV, 1957, 110);

// Нахиляти, нагинати верхню частину чого-небудь.

Реве та стогне Дніпр широкий, Сердитий вітер завива, Додолу верби гне високі, Горами хвилю підійма (Шевч., І, 1951, 3);

*Образно. Нестерпно довго тягнулися тих важучих дві хвилини. Вони гнули нас до землі, немов чавунні гирі (Коз., Гарячі руки, 1960, 48);

// перен.. Підкоряти собі, своїй волі.

[Возний:] Всякий, хто вище, то нижчого гне, — Дужий безсильного давить і жме (Котл., II, 1953, 15).

◊ Біда́ (го́ре і т. ін.) гне кого — зазнає великої біди, великого горя і т. ін. хто-небудь.

— Нашого дядька ще мало біда гнула, а як скрутить в баранячий ріг — він усе знайде: ..і плуг, і розум (Стельмах, 1, 1962, 13);

Гну́ти в дугу́ (в три дуги́) —примушувати бути покірним, упокорювати утисками, суворістю.

В дугу усякого він [магнат] гнув, Аж поки то якась Зозуля Його із міста не зіпхнула (Мирний, V, 1955, 288);

Якщо досі цей начальник Гнув за критику в дугу, То тепер він став — мовчальник! Як не крийте — ні гу-гу! (С. Ол., Вибр., 1957, 306);

Гну́ти горба́ див. горб;

Гну́ти ки́рпу — гордовито триматися, зазнаватися.

— Тепер, бач, у пани лізе [голова], кирпу гне… (Мирний, II, 1954, 187);

Сміючись, нахиляється [Никанор] до сестри, а та не знає, чи цілувати, чи лаяти свого брата, який вірою і правдою догоджає панам і гне кирпу перед селянським родом (Стельмах, Хліб.., 1959, 14);

Гну́ти колі́на (ши́ю і т. ін.) — виражати покірність; запобігати, підлещуватися.

Кріпак не гнув шиї перед паном, робітник — перед хазяїном, син часом не слухався батька: все, зачувши волю, піднялося на дибки і прокричало про своє право (Мирний, III, 1954, 186);

Як гордий соняшник, самого сонця син, Лише до нього вид обертає квітущий, Так ти, обернений до майбуття годин, Ніде й ні перед ким не гнеш своїх колін І знаєш: вічний ти, а все скороминуще (Рильський, І, 1956, 121);

Гну́ти спи́ну:

а) важко працювати.

— Дядина твоя багата, а ми бідні. У них власна крамниця, а твій батько ціле літо в наймах спину гне (Багмут, Опов., 1959, 4);

— І доки ото жінки гнутимуть спину з тими анафемськими сапками? (Ю. Янов., І, 1958, 446);

б) те саме, що Гну́ти колін́а (ши́ю і т. ін.).

— Не люблю я покорятись та гнути перед усяким дідьком спину (Н.-Лев., IV, 1956, 174);

Гну́ти тереве́ні (вся́чину) — говорити дурниці; базікати.

Регочуться [люди] дуже, мов бджоли гудуть, Вигадують штуки і всячину гнуть (Греб., І, 1957, 85);

Та й засіли [три брати] околеса, Як рибалки коло плеса; Дичину ото печуть, Теревені собі гнуть (Манж., Тв., 1955, 169).

2. куди, до чого, неперех., перен., розм. Спрямовувати розмову, дію і т. ін. до певної мети.

— Нехай мене суха ялиця поб’є, коли я розумію, до чого ти гнеш (Фр., IV, 1950, 105);

Ганна була задоволена, що Кузь нарешті розібрався, куди гнув Лантух (Руд., Остання шабля, 1959, 214);

// Правити велику ціну.

Гне, як дурень за батька (Сл. Гр.).