гнути

ГНУ́ТИ, гну, гнеш, недок.

1. кого, що. Надавати чому-небудь зігнутої, дугоподібної форми; згинати.

Залізо б'ють і гнуть прекрасну мідь В горбатих м'язах руки чоловіка (М. Бажан);

// Виготовляти що-небудь згинанням.

Макара Макаровича Улянка зустріла біля парні, де гнули обіддя для коліс (О. Донченко);

Золотарі роблять, як і робили, своє діло – гнуть луки, майструють сідла, кують чи позолочують кузнь (Д. Міщенко);

// Нахиляти, нагинати кого-, що-небудь.

Реве та стогне Дніпр широкий, Сердитий вітер завива, Додолу верби гне високі, Горами хвилю підійма (Т. Шевченко);

Денис стиснув старого за поперек і почав його гнути (Григорій Тютюнник);

Розкішні високі дерева зеленіли після дощу широким листям, великі плоди гнули стебла до землі (В. Малик);

Сторожа підскочила до тітки, вхопила її за плечі, стала гнути донизу, намагаючись поставити її на коліна (А. Дімаров);

// перен. Підкоряти собі, своїй волі.

[Возний:] Всякий, хто вище, то нижчого гне, – Дужий безсильного давить і жме (І. Котляревський);

Ми ніколи не зласкавимо сих людей. Що нижче хилитимемося, то дужче нас гнутимуть (Ю. Мушкетик).

2. куди, до чого, перен., розм. Спрямовувати розмову, дію і т. ін. до певної мети.

– Нехай мене суха ялиця поб'є, коли я розумію, до чого ти гнеш (І. Франко);

Ганна була задоволена, що Кузь нарешті розібрався, куди гнув Лантух (М. Руденко);

// Правити велику ціну.

Гне, як дурень за батька (Сл. Гр.);

Жидок .. гне таку ціну, аж сумно слухать (І. Нечуй-Левицький).

◇ Біда́ (го́ре) гне (пригина́є) / пригне́ [до [са́мої] землі́] див. біда́1;

Вести́ (гну́ти) своє́ (своє́ї) див. вести́;

(1) Гну́ти банди́гу, рідко – говорити нісенітниці, дурниці.

– Як можна садити зварену бараболю і сіяти вже зварене жито! Хіба з того щось вродить? Не гни мені бандиги (з казки);

(2) Гну́ти горба́ (горб, стан) – працювати тяжко, з великим напруженням.

Між багатирками й такі часом бувають .. Виросте в розкоші та в достатках; само ніколи не гнуло свого стану, не кололо білих рук.., – все те наймички... (Панас Мирний);

Він гне натрудженого горба, В поту сорочка; жарко (А. Малишко);

Років зо два ми гнули горб із ранку до ночі, та незабаром я вже урочисто відкривав мій гараж (з газ.);

(3) Гну́ти (де́рти, задира́ти) / загну́ти (заде́рти) ки́рпу (но́са, ніс) перед ким і без дод. – гордовито триматися, бути чванливим, гонористим; зазнаватися.

– Сміється з мене всякий біс, – Жаліється Осел, – усякая скотина Дере передо мною ніс (Л. Глібов);

Ще й кирпу гне.., мов їй гірше тепер, ніж тоді, як нужу годувала!.. (Панас Мирний);

– Черкни нам, Ванюшко. Не задирай носа, не гни кирпу (В. Логвиненко);

По селі гомоніли про Зінька. Казали, що якийсь молокосос половиною села хоче правити, кирпу дере, старших ображає (В. Кучер);

(4) Гну́ти (плести́) / загну́ти харама́на (харама́ни) кому – вигадувати що-небудь, дурити, обманювати когось.

Злізають живо старости, ведуть Трохима із собою і стали харамани плести перед багатим Лободою! (С. Руданський);

Аж ту [тут] пан... – Так і так, панове громада, важна справа .. я тепер такий самий хлоп, як і ви. Знаєте, цісар порівняв нас усіх, тепер нема вже панів... – Ну, просто сказавши, почав нам гнути харамана (І. Франко);

– Розуміється, ви не хочете виявити мені добровільно всю правду, хочете загнути мені харамана і в душі смієтеся з мене (І. Франко);

(5) Гну́ти (згина́ти) колі́на перед ким – виражати покірність, запобігати перед ким-небудь, підлещуватися до когось.

Як гордий соняшник, самого сонця син, Лише до нього вид обертає квітущий, Так ти, обернений до майбуття годин, Ніде й ні перед ким не гнеш своїх колін і знаєш: вічний ти, а все скороминуще (М. Рильський);

Це ж він [Каменяр] навчав тебе коліна не гнуть, Народе мій (Л. Забашта);

(6) Гну́ти (згина́ти, скру́чувати) / зігну́ти (скрути́ти) в дугу́ (в три дуги́, в три поги́белі) кого:

а) суворістю, утисками примушувати скорятися, бути покірним; пригноблювати, придушувати.

В дугу усякого він [магнат] гнув, Аж поки то якась Зозуля Його із міста не зіпхнула (Панас Мирний);

– А отих хлопів та українських ходачкових дворян ми скрутимо в три погибелі (І. Нечуй-Левицький);

б) мучити, змучувати, виснажувати кого-небудь.

Страшна війна, сухоти скрутили солдата в три погибелі (із журн.);

(7) Гну́ти (згина́ти) спи́ну (ши́ю, карк, хребе́т, хребта́ і т. ін.) на кого і без дод.:

а) працювати тяжко, з великим напруженням.

Грішні душі, просте бидло Гнуло в праці карк свавільний, А канчук гуляв свобідно, Лад піддержував суспільний (І. Франко);

Винороби, що згинати В полі мусили хребти, На щорічне графське свято Хоч-не-хоч, а мали йти (Л. Первомайський);

Сокало неохоче віддав перепустку Йванові. Йому б отаку!.. Попросити по-людському .. Ні, не дають .. Недаремно ж [Іван] на німців гнув спину. Жаль, не провалили черпаком отим голову. Зрадник! (А. Дімаров);

– Не можна далі жити отак! – говорила літня селянка-біднячка, яка все життя гнула спину на поміщицькій землі (з газ.);

б) (перев. перед ким – чим) виявляти покірність, запобігати, підлещуватися.

А хто жадав собі за смак Згинати спину перед сильним (Я. Щоголів);

– Не люблю я покорятись та гнути перед усяким дідьком спину (І. Нечуй-Левицький);

Нема чого їй гнути ні перед ким спину (Остап Вишня);

Бувало, Микита, мій дід, кожум'яка, Столітня дідівська нерадісна путь! Ніколи, розказують люди, не плакав І другим заказував спину не гнуть (А. Малишко);

Невже так і треба шию перед боярами гнути, хіба ми не люди? (А. Хижняк);

в) (перев. перед чим) пасувати.

Ніколи я не гнув спину перед бідою і лихоліттям і ніколи не задирав голову, коли приходила радість (О. Довженко);

(8) Гну́ти ко́зиря – поводити себе зарозуміло, гонористо; чванитися, зазнаватися.

– Ми тут усі тебе ждемо, а ти хто й зна де лазиш. Сказано в десять, треба приходити в десять, а нічого козиря гнуть (І. Микитенко);

(9) Гну́ти лі́нію яку, куди – дотримуватися певних поглядів, норм поведінки і т. ін.

Остап єдину лінію гне – за правду скрізь б'ється (К. Гордієнко);

– Ти, Васюто, .. помічаєш, що ваш голова не туди гне лінію (М. Стельмах);

Городи́ти (рідше гну́ти) небили́ці (дурни́ці, вся́чину і т. ін.) див. городи́ти;

Трима́ти (держа́ти, гну́ти) фасо́н див. трима́ти;

(10) Хоч обі́ддя гни, перев. зі словоспол. такий, що – дуже товстий, дебелий.

Шия в нього [Федора] – хоч обіддя гни, пика – як не лусне (Панас Мирний);

Товста [Олена], як бодня, а шия хоч обіддя гни (І. Нечуй-Левицький);

У Миханові що не двір, то й виводок дітей. І такі опецькуваті, що хоч обіддя гни на них (М. Рудь);

Здоровий [Гладун], дебелий, з в'язами такими, що хоч обіддя гни, йде на тебе, і в очах – холод, а лоб упертий, хоч яку стіну проб'є (О. Гончар);

[Жук:] Отож у дядьків сини – як ночви, шиї – хоч обіддя гни! (А. Крижанівський).