1. Словник української мови в 11 томах

головуючий

ГОЛОВУ́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до головува́ти;

// у знач. ім. голову́ючий, чого, ч. Той, хто головує.

Головуючий закалатав у дзвоник, зроблений з шматка тонкої стальної труби (Загреб., Спека, 1961, 49).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. головуючий — голову́ючий іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. головуючий — -а, -е. Дієприкм. акт. теп. ч. до головувати. || у знач. ім. головуючий, -чого, ч. Той, хто головує. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. головуючий — ГОЛОВУ́ЮЧИЙ, чого, ч. Той, хто головує на зборах, засіданні й т. ін.; голова (у 3 знач.). – Хто ще візьме слово? – запитав головуючий Нестеренко (Микита Чернявський); Головуючий закалатав у дзвоник, зроблений з шматка тонкої стальної труби (П. Словник української мови у 20 томах