1. Словник української мови у 20 томах

головуючий

ГОЛОВУ́ЮЧИЙ, чого, ч.

Той, хто головує на зборах, засіданні й т. ін.; голова (у 3 знач.).

– Хто ще візьме слово? – запитав головуючий Нестеренко (Микита Чернявський);

Головуючий закалатав у дзвоник, зроблений з шматка тонкої стальної труби (П. Загребельний);

Головуючий Казаллегра .. проголосив початок другого дня, а щодо підсумків першого відзначив його цілковитий успіх, зокрема свою доповідь (Ю. Андрухович).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. головуючий — голову́ючий іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. головуючий — -а, -е. Дієприкм. акт. теп. ч. до головувати. || у знач. ім. головуючий, -чого, ч. Той, хто головує. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. головуючий — ГОЛОВУ́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до головува́ти; // у знач. ім. голову́ючий, чого, ч. Той, хто головує. Головуючий закалатав у дзвоник, зроблений з шматка тонкої стальної труби (Загреб., Спека, 1961, 49). Словник української мови в 11 томах