голосний
ГОЛОСНИ́Й, а́, е́.
1. Який сильно звучить, добре чутний; гучний.
Серед того шуму подекуди було чути голосну дівочу пісню (Н.-Лев., II, 1956, 97);
Адміністратор сів; поштар махнув на коней батогом, задзеленчав голосний дзвоник — і тільки курява встала… (Мирний, І, 1949, 389);
Гнітив його Чуприна чи Кравчина своєю галасливістю, сміхом і неймовірно швидкою й голосною розмовою (Довж., Зач. Десна, 1957, 42);
// Шумливий, гомінкий.
З останнього катера зійшов на берег і Самійло Вихор, та його не поглинув голосний натовп моряків (Кучер, Чорноморці, 1956, 9).
Голосне́ чита́ння — читання вголос.
На підприємствах і в колгоспах організовано голосні читання творів (Літ. газ., 7.УІ 1951, 1).
2.перен. Який став широко відомим; загальновідомий.
Останніх голосних подій в Одесі не буду Вам [В. М. Гнатюку] описувати, бо, певно, Ви краще знаєте про все з закордонних часописів (Коцюб:, III, 1956, 274);
Одним словом, його [Хоми] ім’я було голосне в краю (Фр., IV, 1950, 318);
Бригада ця у нас голосна роботою. Вже слава про неї ген-ген пішла (Коп., Навколо полум’я, 1961, 4).
3. перен. Надмірно претензійний.
«Громадський голос»— назва добра, хоч і дуже голосна (Л. Укр., V, 1956, 169).
4. лінгв. Який утворюється при вільному проходженні повітря з легенів через ротову порожнину (про звуки мови).
В українській звуковій системі налічуємо щонайменше 50 основних звуків (фонем), у тому числі 6 голосних і 44 приголосних (Курс сучасної укр. літ. мови, І, 1951, 138);
// у знач. ім. голосни́й, но́го, ч.
Кожний голосний, залежно від форми резонаторів.., має певну кількість тонів, що називаються характерними тонами голосного (Сл. лінгв. терм., 1957, 36).
Значення в інших словниках
- голосний — (який сильно звучить) гучний, дзвінкий, звучний, (дуже сильний) громовий; (набрав великого розголосу) бучний, галасливий, (дуже дивує) книжн. сенсаційний. Словник синонімів Полюги
- голосний — голосни́й прикметник Орфографічний словник української мови
- голосний — ГУЧНИЙ, р. грімкий, с. громовий; (голос) ок. ляский, ляскучий; (базар) гомінливий, гомінкий, шумливий; (дзвоник) голосистий; (факт) широковідомий, знаменний; (- назву) претенсійний; (- подію) скандальний; (звук) ІД. голосівка. Словник синонімів Караванського
- голосний — -а, -е. 1》 Який сильно звучить, добре чутний; гучний. || Шумливий, гомінкий. 2》 перен. Який став широко відомим; загальновідомий. 3》 перен. Надмірно претензійний. 4》 лінгв. Великий тлумачний словник сучасної мови
- голосний — ГОЛОСНИ́Й, а́, е́. 1. Який сильно звучить, добре чутний; гучний. Адміністратор сів; поштар махнув на коней батогом, задзеленчав голосний дзвоник – і тільки курява встала... (Панас Мирний); Серед того шуму подекуди було чути голосну дівочу пісню (І. Словник української мови у 20 томах
- голосний — Голосний, як дзвін, а дурний, як довбня. Любить багато і голосно говорити, але все дурниці. Приповідки або українсько-народня філософія
- голосний — I басистий, голосистий, гомеричний, гримкітливий, гримкучий, грімкий, громовий, гулкий, гучний, гучноголосий, гучномовний, дзвенячий, дзвінкий, дзвінковий, дзвінкоголосий, дзвінкучий, дзвінний, дзвоникуватий, дзвонний, дзвонистий, дзвонковий... Словник синонімів Вусика
- голосний — ГАЛАСЛИ́ВИЙ (який зчиняє галас; сповнений галасу, криків), ГАМІРЛИ́ВИЙ, ГАМІРНИ́Й, ГУЧНИ́Й, ГОМІНЛИ́ВИЙ, ГОМІНКИ́Й, БУЧНИ́Й, ГОЛОСНИ́Й, ШУМЛИ́ВИЙ, ГАЛАСУВА́ТИЙ розм. Галасливим, радісним натовпом вибігли учні з школи (О. Словник синонімів української мови
- голосний — Голосни́й, -на́, -не́ Правописний словник Голоскевича (1929 р.)