голосний
ГОЛОСНИ́Й, а́, е́.
1. Який сильно звучить, добре чутний; гучний.
Адміністратор сів; поштар махнув на коней батогом, задзеленчав голосний дзвоник – і тільки курява встала... (Панас Мирний);
Серед того шуму подекуди було чути голосну дівочу пісню (І. Нечуй-Левицький);
Гнітив його Чуприна чи Кравчина своєю галасливістю, сміхом і неймовірно швидкою й голосною розмовою (О. Довженко);
// Шумливий, гомінкий.
З останнього катера зійшов на берег і Самійло Вихор, та його не поглинув голосний натовп моряків (В. Кучер).
2. перен. Який став широко відомим; загальновідомий.
Останніх голосних подій в Одесі не буду Вам [В. М. Гнатюку] описувати, бо, певно, Ви краще знаєте про все з закордонних часописів (М. Коцюбинський);
Бригада ця у нас голосна роботою. Вже слава про неї ген-ген пішла (О. Копиленко).
3. перен. Надто претензійний.
“Громадський голос” – назва добра, хоч і дуже голосна (Леся Українка);
Учитель говорив, як цвяшки в голову забивав. Надто голосні слова... Вірила й не вірила... (Г. Тарасюк).
4. лінгв. Який утворюється при вільному проходженні повітря з легенів через ротову порожнину (про звуки мови).
В українській звуковій системі налічуємо щонайменше 50 основних звуків (фонем), у тому числі 6 голосних і 44 приголосних (з наук. літ.);
– Це наша помічниця. Вона .. приїхала, щоб допомагати нашій експедиції. – Помага, – ствердила жінка, смішно вимовляючи голосні звуки (П. Загребельний);
// у знач. ім. голосни́й, но́го, ч. Звук, при вимові якого повітря вільно проходить через ротову порожнину.
Поети, відповідно до своїх завдань, за рахунок комбінацій голосних та приголосних надають своїй мові ефекту прозорості, або ж, навпаки, загадкового затуманення (з наук. літ.).
Значення в інших словниках
- голосний — (який сильно звучить) гучний, дзвінкий, звучний, (дуже сильний) громовий; (набрав великого розголосу) бучний, галасливий, (дуже дивує) книжн. сенсаційний. Словник синонімів Полюги
- голосний — голосни́й прикметник Орфографічний словник української мови
- голосний — ГУЧНИЙ, р. грімкий, с. громовий; (голос) ок. ляский, ляскучий; (базар) гомінливий, гомінкий, шумливий; (дзвоник) голосистий; (факт) широковідомий, знаменний; (- назву) претенсійний; (- подію) скандальний; (звук) ІД. голосівка. Словник синонімів Караванського
- голосний — -а, -е. 1》 Який сильно звучить, добре чутний; гучний. || Шумливий, гомінкий. 2》 перен. Який став широко відомим; загальновідомий. 3》 перен. Надмірно претензійний. 4》 лінгв. Великий тлумачний словник сучасної мови
- голосний — Голосний, як дзвін, а дурний, як довбня. Любить багато і голосно говорити, але все дурниці. Приповідки або українсько-народня філософія
- голосний — I басистий, голосистий, гомеричний, гримкітливий, гримкучий, грімкий, громовий, гулкий, гучний, гучноголосий, гучномовний, дзвенячий, дзвінкий, дзвінковий, дзвінкоголосий, дзвінкучий, дзвінний, дзвоникуватий, дзвонний, дзвонистий, дзвонковий... Словник синонімів Вусика
- голосний — ГАЛАСЛИ́ВИЙ (який зчиняє галас; сповнений галасу, криків), ГАМІРЛИ́ВИЙ, ГАМІРНИ́Й, ГУЧНИ́Й, ГОМІНЛИ́ВИЙ, ГОМІНКИ́Й, БУЧНИ́Й, ГОЛОСНИ́Й, ШУМЛИ́ВИЙ, ГАЛАСУВА́ТИЙ розм. Галасливим, радісним натовпом вибігли учні з школи (О. Словник синонімів української мови
- голосний — Голосни́й, -на́, -не́ Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- голосний — ГОЛОСНИ́Й, а́, е́. 1. Який сильно звучить, добре чутний; гучний. Серед того шуму подекуди було чути голосну дівочу пісню (Н.-Лев., II, 1956, 97); Адміністратор сів; поштар махнув на коней батогом... Словник української мови в 11 томах