городовик
ГОРОДОВИ́К, а́, ч. У царській Росії — нижній чин міської поліції.
— Одішлемо її в участок, — радить стиха старого городовика молодий, безусий (Вас., І, 1959, 342);
[Тарас:] Це у вас на селі урядники, а в Києві городовики (Сміл., Черв. троянда, 1955, 16).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- городовик — городови́к іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- городовик — -а, ч. У царській Росії – нижній чин міської поліції. Великий тлумачний словник сучасної мови
- городовик — див. поліцай Словник чужослів Павло Штепа
- городовик — ГОРОДОВИ́К, а́, ч. У царській Росії – нижній чин міської поліції. Знать було, що то непростий поліцай, бо позад нього йшло ще двоє городовиків (А. Кащенко); – Одішлемо її [дівчину] в участок, – радить стиха старого городовика молодий, безусий (С. Словник української мови у 20 томах
- городовик — Городови́к, -ка́; -вики́, -кі́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- городовик — Городовик, -ка м. 1) Горожанинъ, мѣщанинъ. Драг. 68. 2) Такъ называютъ въ Херсонской и Екатеринославской губерніяхъ полтавцевъ и черниговцевъ. Черноморцы такъ называютъ жителей Украины. Поп. 110. Словник української мови Грінченка