гриміти

ГРИМІ́ТИ, млю́, ми́ш; мн. гримля́ть; недок.

1. Створювати або видавати гучні, різкі звуки, гуркіт і т. ін.

Гримів, торохтів грім, далі став стихати (Кв.-Осн., II, 1956, 415);

Проти клубу трибуна стоїть, А над нею шумне верховіття, А під нею Черемош гримить (Мур., Трибуна, 1950, 5);

Гримлять зустрічні поїзди (Забіла, У.. світ, 1960, 121);

Група змінювала групу, гриміли кайла (Ткач, Плем’я.., 1961, 111);

// безос.

З-за левад синя хмара сунулась, і, чути, гриміло десь далеко-далеко (Головко, І, 1957, 238);

// чим. Створювати гучні, різкі звуки, гуркіт, діючи чим-небудь на щось.

Влітала вона у столову, гриміла посудою, помагала наймичці накривати стіл (Коцюб., І, 1955, 321);

На вулицях вітер валяв старі тини, на дахах гримів залізною бляхою (Чорн., Визвол. земля, 1959, 75);

// Голосно звучати, лунати (про постріл, пісню, музику і т ін.).

Чути — гримить вистріл (Вас., III, 1960, 208);

Пісня гриміла на березі, й далеко навколо всі припинили роботу (Скл., Помилка, 1933, 179);

*Образно. Гримлять олімпіади, і на святкових демонстраціях безжурний сміх і пісня переможна (Тич., III, 1957, 55).

2. перен., розм. Говорити голосно, підвищеним тоном.

— Тетяно! Тетяно Гнатівно! — гримить за стіною Андрій, — ідіть на часинку сюди (Вас., II, 1959, 90);

— Ану, гренадери, — гримить Мануйло своїм підпасичам.., — розімнемось перед вечерею! (Гончар, Таврія.., 1957, 130).

3. перен Користуватися великою популярністю, заслужити славу.

І радісно хлопцям, що їх земляки, Як пишуть, — на область гримлять, Найкращі у них пшениці й буряки (Гірник, Друзі.., 1953,32);

// Набути великого поширення.

Слава про видатного актора М. Л. Кропивницького вже тоді гриміла і докотилась навіть до наших Бобринецьких хуторів (Збірник про Кроп., 1955, 240).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. гриміти — (про грім — створювати гучний гуркіт) гуркотіти, (притишено) рокотати. Словник синонімів Полюги
  2. гриміти — гримі́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  3. гриміти — Гуркати, гуркотати, гуркотіти; (- звук вибуху) лунати, розлягатися; (славою) славитися, бути в зеніті слави; гримотіти, гримотати, грімкотіти. Словник синонімів Караванського
  4. гриміти — [грием’ітие] -мл'у, -миш, -миемо, -миете, -мл'ат'; нак. -ми, -м'іт' Орфоепічний словник української мови
  5. гриміти — -млю, -миш; мн. гримлять; недок. 1》 Створювати або видавати гучні, різкі звуки, гуркіт і т. ін. || безос. || чим. Створювати гучні, різкі звуки, гуркіт, діючи чим-небудь на щось. || Голосно звучати, лунати (про постріл, пісню, музику і т. ін.). 2》 перен. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. гриміти — I бабахати, бабахкати, бахкати, бухкати, бухкотати, бухкотіти, варавити (варавить грім), вигримкочувати, вигримувати, вигримляти, вигуркувати, горголити, ґорґотати, ґорґотати, ґорґотіти, гримати, гримкати, гримкотати, гримкотіти, гримотати, гримотіти... Словник синонімів Вусика
  7. гриміти — БА́ХНУТИ розм. (про постріл, вибух, грім і т. ін. — видати сильний низький уривчастий звук; про вогнепальну зброю і т. ін. — утворити такий звук), ГА́ХНУТИ розм., БАБА́ХНУТИ підсил. розм.; БУХНУТИ розм., ГУ́ПНУТИ розм., ГУ́ХНУТИ розм. Словник синонімів української мови
  8. гриміти — Гримі́ти, гримлю́, -ми́ш, -мля́ть Правописний словник Голоскевича (1929 р.)