грунь

ГРУНЬ, я, ч., діал. Вершина гори.

Одного разу він покинув свої корови і подряпавсь на самий грунь (Коцюб., II, 1955, 308);

З-за Красного груня, що маківкою вп’явся в блакитне небо і оповився білою хмаркою, поволі викотилось гірське сонце (Чендей, Вітер.., 1958, 152).