грушка
ГРУ́ШКА, и, ж. Те саме, що гру́ша.
Ранком діти підгледіли і матері сказали, що тато їли гнилиці під грушкою (Л. Укр., III, 1952, 638);
Від хатини підходили до нього син Опанас і онуки, Василь і Орися, з полумиском грушок (Довж., І, 1958, 66).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- грушка — гру́шка іменник жіночого роду * Але: дві, три, чотири гру́шки Орфографічний словник української мови
- грушка — [грушка] -шкие, д. і м. -ус'ц'і, мн. -шки, -шок дв'і грушкие Орфоепічний словник української мови
- грушка — -и, ж. Те саме, що груша. Великий тлумачний словник сучасної мови
- грушка — гру́шка: ◊ да́ти гру́шку злегка вдарити по чолі (перев. дитину)(ст) ◊ товкти́ як гру́шку → товкти Лексикон львівський: поважно і на жарт
- грушка — Бо то не грушку вкусити Марушку. Знищити дівчину, звести на лиху дорогу, це дуже великий злочин. Показує грушки на вербі. Обіцю зовсім неможливе. Дурить. Як грушка достигне, то і сама впаде. Хто силується передвчасно дістати користь. Яка грушка, така й юшка. Яка мати, така й дочка. Приповідки або українсько-народня філософія
- грушка — Гру́шка, -шки, -шці; -шки́, -шо́к Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- грушка — Грушка, -ки ж. 1) ум. отъ груша. Рудч. Ск. І. 66, 175; II. 24. 2) раст. а) Pyrola secunda L. Борз. у. б) = картопля. Вх. Пч. І. 13; в) — дика. Thalictrum minus. Вх. Пч. І. 13; г) — лісова. Purola senuola. Шух. І. 22. 3) грушки дати. Особеннымъ образомъ ударить по головѣ. Словник української мови Грінченка