грітий

ГРІ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до грі́ти 1-3.

Поцмокує [бабуся] губами — смакує гріту з медом горілку (Фр., І, 1955, 79);

Душа ж його [співця], любов’ю гріта, Живе, у мову перелита! (Граб., І, 1959, 229).