1. Словник української мови в 11 томах

грішник

ГРІ́ШНИК, а, ч. Той, хто має гріхи, грішить.

[Виборний:] Великим грішникам часто і даром проходить, а маленьким грішникам такого задають бешкету, що і старикам невпам’ятку (Котл., II, 1953, 15);

Існує українська казка-легенда про великого грішника, який вчинив багато злодіянь, а пізніше покаявся (Мист., 6, 1955, 6).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. грішник — грі́шник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. грішник — Гріховод|а|, блудник, с. нечестивець, ЕВ. перелюбець, перелюбник; (порушник догм) ГЕРЕТИК. Словник синонімів Караванського
  3. грішник — [гр’ішниек] -ка, м. (на) -ков'і /-ку, мн. -кие, -к'іў Орфоепічний словник української мови
  4. грішник — -а, ч. Той, хто має гріхи, грішить. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. грішник — Атеїст, безбожник, безвірник, блюзнір, боговідступник, богохульник, бузувір, великогрішник, гріховодник, невіра, невірник Словник синонімів Вусика
  6. грішник — ГРІ́ШНИК (той, хто грішить), ГРІ́ШНИЙ, НЕЧЕСТИ́ВЕЦЬ книжн., заст., НЕЧЕСТИ́ВИЙ книжн., заст. Кожну хвилину я дожидав, що ось-ось Бог покарає мене, такого великого грішника (С. Словник синонімів української мови
  7. грішник — Грі́шник, -ка; -ники, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. грішник — Грішник, -ка м. Грѣшникъ. Ном. № 5098. Словник української мови Грінченка