грішний

ГРІ́ШНИЙ, а, е.

1. Який наробив гріхів (у 1 знач.).

— Нехай же мати божа прощає мене, грішну, що я свойому рідному братику лихо наплакала! (Вовчок, І, 1955, 18);

[Єлизавета:] О ні, мій отче… зараз грішна я, Бо гусляра заслухалась старого І в божий храм спізнилась (Коч., III, 1956, 19);

// у знач. ім., перев. мн. грі́шні, них. Ті, що мають гріхи.

Вона без всякого обману.. Робила грішним добру шану, Ремнями драла, мов биків (Котл., І, 1952, 147);

// Сповнений гріхами (у 1 знач.).

Панотець не залишали ні одної неділі виразно натякнути про Василя, про його грішне і безбожне життя (Фр., І, 1955, 155);

*Образно. Крізь дим отой багряне сонця коло на грішну землю ледве прогляда… (Гонч., Вибр., 1959, 395);

// Як постійний епітет при словах душа, тіло, що виражає визнання власних помилок, безсилості.

— Хто без тебе грішну душу Поминати буде? (Шевч., І, 1951, 33);

— Я ж працював на його [посесора] душу; він здер з мене моє грішне тіло, а пан виссав мою кров (Н.-Лев., II, 1956, 213).

2. перен. Який заслуговує осуду.

За грішнії, мабуть, діла, Караюсь я в оцій пустині Сердитим богом (Шевч., II, 1953, 152);

І знов шайтан нашіптує їй грішні думки, каламутить спокій (Коцюб., І, 1955, 288).

◊ Грі́шна вода́, жарт. — горілка.

— Запрошую вас сьогодні на свято, сусіде. — А грішна вода буде? — питає сусід (Ю. Янов., IV, 1959, 136);

Грі́шним ді́лом, у знач. вставн. сл. — уживається для вираження докору собі чи визнання власної провини, помилки.

Збагнувши суть гри, він, грішним ділом, подумав, чи не спробувати б і самому цієї хисткої, відважної насолоди (Гончар, Таврія.., 1957, 47).