гукнути
ГУ́КНУ́ТИ, гу́кну́, гу́кне́ш, док., розм. Одпокр. до гу́кати.
Як понесуть товариша В новую світлицю, Загомонять самопали, Гукнуть гаківниці (Шевч., II, 1953, 182);
Навколо здригнулась земля… Гукнули гармати удруге (Стар., Поет. тв., 1958, 215);
Паровоз гукнув, поїзд рушив (Жур., Даша, 1961, 55).
ГУКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. і неперех. Одпокр. до гука́ти.
— Згода, згода! — гукнула громада як один чоловік (Н.-Лев., III, 1956, 10);
Гафійка гукнула подругу (Козл., Ю. Крук, 1957, 81);
Полковник гукнув, щоб принесли люльку (Кочура, Зол. грамота, 1960, 382);
Лейба гукнув на політників, і довгі ряди дівчат та парубків заворушились і наче посипались до куреня (Н.-Лев., ІІ, 1956, 32).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- гукнути — гу́кнути дієслово доконаного виду гуркнути гукну́ти дієслово доконаного виду крикнути, покликати Орфографічний словник української мови
- гукнути — I г`укнутигукну, гукнеш, док., розм. Те саме, що гуркнути. II гукн`ути-ну, -неш, док., перех. і неперех. Однокр. до гукати. Великий тлумачний словник сучасної мови
- гукнути — гу́кнути вул. 1. вдарити (ст): Тямлю, одного разу, стоячи коло мене на риштуванні, сказав: “Як чоловік не гу́кне кого в писок, то не знає, що жиє між людьми, а як не вип'є, то не знає, як виглядає світ” (Нижанківський)|| = вгатити... Лексикон львівський: поважно і на жарт
- гукнути — див. кликати Словник синонімів Вусика
- гукнути — БА́ХНУТИ розм. (про постріл, вибух, грім і т. ін. — видати сильний низький уривчастий звук; про вогнепальну зброю і т. ін. — утворити такий звук), ГА́ХНУТИ розм., БАБА́ХНУТИ підсил. розм.; БУХНУТИ розм., ГУ́ПНУТИ розм., ГУ́ХНУТИ розм. Словник синонімів української мови
- гукнути — Гукнути, -кну, -неш гл. Однокр. в. отъ гл. гукати. Як стукне, так і гукне. Ном. № 7128. Гукнув: здоров, дядьку! Рудч. Ск. II. 80. Загомонять самопали, гукнуть гаківниці. Шевч. 450. Словник української мови Грінченка