1. Лексикон львівський: поважно і на жарт

гукнути

гу́кнути вул. 1. вдарити (ст): Тямлю, одного разу, стоячи коло мене на риштуванні, сказав: “Як чоловік не гу́кне кого в писок, то не знає, що жиє між людьми, а як не вип'є, то не знає, як виглядає світ” (Нижанківський)|| = вгатити

2. вистрілити (ст): Ах, як я хотів тоді вихопити пістолю і гукнути котрому в лоб! (Лисяк)

Джерело: Лексикон львівський: поважно і на жарт на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. гукнути — гу́кнути дієслово доконаного виду гуркнути гукну́ти дієслово доконаного виду крикнути, покликати Орфографічний словник української мови
  2. гукнути — I г`укнутигукну, гукнеш, док., розм. Те саме, що гуркнути. II гукн`ути-ну, -неш, док., перех. і неперех. Однокр. до гукати. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. гукнути — див. кликати Словник синонімів Вусика
  4. гукнути — БА́ХНУТИ розм. (про постріл, вибух, грім і т. ін. — видати сильний низький уривчастий звук; про вогнепальну зброю і т. ін. — утворити такий звук), ГА́ХНУТИ розм., БАБА́ХНУТИ підсил. розм.; БУХНУТИ розм., ГУ́ПНУТИ розм., ГУ́ХНУТИ розм. Словник синонімів української мови
  5. гукнути — ГУ́КНУ́ТИ, гу́кну́, гу́кне́ш, док., розм. Одпокр. до гу́кати. Як понесуть товариша В новую світлицю, Загомонять самопали, Гукнуть гаківниці (Шевч., II, 1953, 182); Навколо здригнулась земля… Гукнули гармати удруге (Стар., Поет. тв. Словник української мови в 11 томах
  6. гукнути — Гукнути, -кну, -неш гл. Однокр. в. отъ гл. гукати. Як стукне, так і гукне. Ном. № 7128. Гукнув: здоров, дядьку! Рудч. Ск. II. 80. Загомонять самопали, гукнуть гаківниці. Шевч. 450. Словник української мови Грінченка