гуп
ГУП¹, виг., розм. Звуконаслідування, що означає глухий звук від падіння, удару, пострілу і т. ін.
Дерево не здержало — так він [ведмідь] додолу впав — гуп! та просто на вовка (Укр.. казки, 1951, 36);
Гуп! Через три хвилини знову: гуп! гуп! гуп! Це бригада гідробудівників.. разом з артільними майстрами забивають чавунною бабою нові дубові палі (Вол., Місячне срібло, 1961, 281).
ГУП², у, ч., розм. Те саме, що гу́пання.
Донісся до неї голос Василів, і зараз же почувся якийсь гуп… хтось біг, хтось гнався (Мирний, IV, 1955, 196).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- гуп — гуп 1 вигук незмінювана словникова одиниця розм. гуп 2 іменник чоловічого роду розм. Орфографічний словник української мови
- гуп — I виг., розм. Звуконаслідування, що означає глухий звук від падіння, удару, пострілу і т. ін. II -у, ч., розм. Те саме, що гупання. Великий тлумачний словник сучасної мови
- гуп — див. падати Словник синонімів Вусика
- гуп — Гуп! меж. для выраженіи глухого звука отъ паденія и удара, глухого топота. Як стане молотити, то все ціпом гуп, гуп! Рудч. Ск. І. 56. Гуп його кулаком у спину! Словник української мови Грінченка